Нам усе дається для потреби. Немає такого зла, яке виникло б інакше, ніж від зловживання. Найбільший гріх, який можемо зробити проти звичайних речей, — зловживання ними, звісно, в глибшому розумінні. Ми любимо слово «марнотратство», але воно — лише фаза зловживання. Будь-яке марнотратство — це зловживання, а будь-яке зловживання — марнотратство.
Звичка накопичувати може легко стати надмірною. Справедливо і навіть бажано, щоб кожен мав запасний фонд; не мати його в разі, якщо це взагалі можливо — ось справжнє марнотратство. Однак і в цьому можна зайти занадто далеко. Ми вчимо дітей заощаджувати гроші. Як засіб проти необдуманого й егоїстичного викидання грошей це має ціну. Але позитивного результату це не дає, бо не веде дитину правильним, здоровим шляхом корисного та здорового прояву та застосування свого власного «я». Краще вчити дитину користуватися грішми та правильно витрачати їх, ніж збирати. Більшість людей, які дбайливо збирають кілька доларів, зробили б краще, витративши їх спершу на самого себе, а потім на якусь роботу. Врешті-решт вони мали б більше заощаджень, ніж раніше. Молодь мала б переважно вкладати гроші в свої власні підприємства, щоб примножити корисні цінності. Коли вони згодом досягнуть вершини корисної творчості, завжди буде час відкласти, згідно з визначеними твердими підставами, більшу частину прибутків. Насправді, коли самому собі перешкоджають бути продуктивним, то нічого не накопичують. Цим лише обмежують своє непорушне надбання та знижують ціну своєму природному капіталу. Принцип правильних витрат — єдиний правдивий принцип. Витрати позитивні, активні та життєдайні. Витрати живі. Витрати примножують суму всього хорошого.
Особиста потреба не може бути усуненою без загальних перебудов. Підвищення заробітної плати, зростання прибутків, будь-які передумови для того, щоб добути більше грошей, є всього лише окремими спробами окремих класів вирватися з вогню самотужки, не звертаючи увагу на долю ближніх.
Панує безглузда думка, що можна якимось чином устояти проти загрози, якщо добути собі достатню кількість грошей. Робітники міркують, що можуть їй протистояти, якщо доб’ються вищої заробітної плати. Капіталісти вважають, що зможуть боротися з нею, якщо будуть отримувати більше прибутків. Віра у всемогутність грошей дуже зворушлива. Гроші в нормальний час — вельми корисний предмет, але гроші самі по собі мають менше цінності, ніж люди, яких за їхньою допомогою залучають у виробництво — та й у цьому випадку їх можуть використати на зло.
Неможливо витравити думку, ніби між промисловістю та сільським господарством існує природний антагонізм. Це зовсім не так. Точно так само безглузда думка, ніби людям варто повернутися до землі, бо міста перенаселені. Якби люди діяли відповідно до цього, сільське господарство хутко перестало б бути прибутковою справою. Певна річ, точно так само нерозсудливо переселятися юрбами в промислові центри. Якщо село спорожніє, то яку ж користь матиме тоді промисловість? Між сільським господарством і промисловістю має бути і може бути єднання. Промисловець може дати фермеру те, чого той потребує, щоб бути успішним фермером, а фермер, як і всі інші виробники сировини, забезпечує промисловця всім, що робить його працездатним. Транспорт, що їх пов’язує, повинен мати форму працездатної організації, тільки тоді можна буде створити стійку та здорову систему польового служіння. Якщо ми таким чином розселимося дрібнішими громадами, де життя не настільки напружене і продукти з полів і садів не здорожують незліченні посередники, то бідності та невдоволення стане набагато менше.
Але тут виникає питання про сезонну роботу. Будівельне ремесло, наприклад, залежить від пори року. Яке марнотратство сили — дозволяти будівельникам залягати у зимову сплячку, доки не настануть весна та літо! Не менш марнотратно, коли навчені будівельники, які прийшли на фабрику взимку заради того, щоб уникнути втрати заробітків упродовж мертвого сезону, змушені залишатися на некваліфікованій фабричній роботі зі страху не отримати її наступної зими. Скільки марнотратства, загалом кажучи, є в нашій теперішній нерухомій системі! Якби фермер міг звільнитися з фабрики на час сівби, садження та жнив (які, врешті-решт, займають лише частину року), а будівельник після зимової роботи міг звільнятися для свого корисного ремесла, наскільки було б нам краще від цього і наскільки вільніше обертався б світ!