Що було б, якби ми всі подалися навесні й улітку на село, щоб три-чотири місяці провадити здорове життя хлібороба! Нам не доводилося б говорити про «застій».
Село також має свій мертвий сезон, сезон, коли фермеру вартувало б податися на фабрику для того, щоб допомагати у виробництві необхідних у його господарстві речей.
І фабрика має свій мертвий сезон, тоді робітник мав би вирушати на село та допомагати обробляти хліб. Таким чином, для всіх з’явилася б можливість уникнути часів застою, зрівняти штучне та природне життя.
Однією з найбільших переваг, досягнутих нами при цьому, був би гармонійний світогляд. Злиття різних ремесел є не лише матеріально вигідним, але водночас приводить нас до ширших обріїв і кращої оцінки наших ближніх. Якби наша робота була різноманітнішою, ми вивчали б так само й інші сторони життя, розуміли б, наскільки ми потрібні одне одному, були б набагато терпимішими. Для кожного тимчасова робота просто неба означає виграш.
Усе це аж ніяк не недосяжне. Реальне та бажане ніколи не бувають недосяжними. Для цього потрібно лише трохи спільної роботи, трохи менше жадібності й марнославства і трохи більше поваги до життя.
Багатії хочуть подорожувати по три-чотири місяці на рік і бездіяльно гаяти час на якомусь елегантному літньому або зимовому курорті. Значна частина американського народу хотіла б зовсім не так витрачати свій час, навіть якщо б мала таку можливість. Але вона негайно погодилася б на сумісництво, що забезпечує сезонну роботу на відкритому повітрі.
Майже не доводиться сумніватися в тому, що велика частина неспокою та невдоволення виникає всюди від ненормального способу життя. Людям, які з року в рік роблять одне і те ж, позбавлені сонячного світла та відлучені від широкого вільного життя, майже не доводиться докоряти в тому, що вони бачать життя в спотвореному вигляді. Це стосується як капіталістів, так і робітників.
Що заважає нам провадити природне та здорове життя? Хіба є несумісним із промисловістю, щоб люди, особливо меткі, послідовно займалися різними ремеслами та промислами? На це можна заперечити, що виробництво постраждало б, якби натовпи промислових робітників щороку влітку виїжджали б із фабричних міст. Нам треба все ж трактувати такий випадок із суспільної точки зору. Ми не повинні забувати, яка посилена енергія допоможе рости цій юрмі після трьох-чотирьох місяців роботи на свіжому повітрі. Не можна також залишати поза увагою вплив, яке справить на кошт існування загальне повернення на село.
Ми самі, як уже було показано в попередньому розділі, частково здійснили із задовільним результатом таке злиття сільськогосподарських і фабричних робіт. У Нортвіллі, неподалік від Детройту, у нас є маленька фабрика вентиляторів. Вона й справді маленька, але виробляє велику кількість вентиляторів. Керівництво, як і організація виробництва, відносно прості, тому що виробництво обмежується однорідним продуктом. Ми не потребуємо кваліфікованих робітників, адже всі «вміння» замінені машинами. Навколишні селяни працюють частину року на фабриці, а іншу — на фермах, бо господарство, що експлуатується механічним способом, вимагає певної турботи. Рушійною силою виступає вода.
Доволі велику фабрику будуємо нині у Флет-Року, приблизно за 15 англійських миль від Детройту. Річку ми загатили. Гребля слугує одночасно й мостом для залізниці «Детройт—Толедо—Айрон», якій був потрібен новий міст, і громадською проїжджою дорогою. Ми маємо намір виготовляти тут наше скло. Дамба дає нам достатню кількість води, щоб ми могли перевозити водним шляхом головну масу нашої сировини. За допомогою гідроелектричного обладнання вона постачає нас до того ж і струмом. Оскільки підприємство ще й розташоване в центрі сільськогосподарської округи, то втрачається можливість перенаселення, а також і все інше, що випливає з цього. Робітники водночас із фабричної діяльністю оброблятимуть свої сади або поля, розташовані на 15—20 англійських милях в околиці, бо нині робітник, звісно, вже спроможний їхати на фабрику автомобілем. Так ми створили злиття сільського господарства та промисловості.
Думка, що промислова держава має концентрувати свою промисловість, на мій погляд, безпідставна. Це необхідно лише на проміжній стадії розвитку. Чим більше ми прогресуватимемо в промисловості та вивчати продукування виробів, частини яких можна замінити, тим більше будуть покращуватися умови самого виробництва. А кращі умови для робітників із промислової точки зору й є кращими. Гігантська фабрика не може стояти на маленькій річці. Але на маленькій річці можна збудувати маленьку фабрику, а сукупність маленьких фабрик, із яких кожна виробляє лише одну частину, зробить усе виробництво дешевшим, ніж якби воно цілком зосереджувалося на одному величезному підприємстві. Правда, існують певні винятки, наприклад, ливарні заводи. У випадках, як у Рівер-Ружі, ми намагаємося поєднати родовище металу з ливарним заводом, точно так само, як використовувати без залишку всі інші продуктивні потуги. Такі комбінації, однак, швидше виняток, ніж правило. Вони не в змозі завадити процесу розосередження централізованої промисловості.