Доброчинність стане непотрібною в ту мить, коли нездатних прогодувати себе витягнуть із класу невиробників і додадуть до класу виробників. Експерименти на нашій фабриці довели, що в добре організованій промисловості завжди знайдуться місця для калік, кривих і сліпих.
Науково продумана промисловість не має бути Молохом, що пожирає всіх, хто до неї наближається. Якщо ж це так, то вона не виконує свого завдання. У промисловості, як і поза нею, завжди знайдеться робота, що вимагає усієї сили здорової людини, але є і незліченна кількість інших позицій, які вимагають більшої моторності, ніж будь-коли доводилося проявляти ремісникам середньовіччя. Найтонша диференціація виробництва завжди надасть людині, яка має особливу силу або спритність, можливість застосувати і те, й інше. Раніше кваліфікований ремісник-робітник витрачав більшу частину свого часу на некваліфіковану роботу. Це було марнотратство. Але ж оскільки у той час кожен виріб вимагав як кваліфікованої, так і некваліфікованої роботи, то було дуже мало нагод вивчити своєму ремеслу того, хто був або занадто дурний для того, щоб колись стати майстерним працівником, або не міг.
Жоден ремісник, який нині працює вручну, не може заробити більше, ніж на їжу. Надлишки для нього недосяжні. Вважається цілком природним, що він у старості опиниться на утриманні своїх дітей або, якщо в нього немає дітей, стане тягарем для суспільства. Все це цілком недоречне. Диференціація виробництва надає роботу, яку може виконувати будь-хто. У диференційованому виробництві позицій, які можуть виконувати сліпі, більше, ніж самих сліпих. Точно так само є більше місць для калік, ніж існує калік на світі. На всіх цих позиціях особа, яку короткозоро вважають об’єктом благодійності, запрацює не гірше, ніж геніальний і дужий робітник. Марнотратство — ставити кремезну людину на роботу, яку так само добре може виконати каліка. Доручати сліпим плетіння кошиків — марнотратство, від якого волосся стає дибки. Марнотратство — залучати арештантів у каменоломнях або посилати їх на тіпання конопель, або на інші незначні та непотрібні роботи.
Добре організована в’язниця не лише повинна забезпечувати себе сама, але й арештант має бути спроможним прогодовувати свою сім’ю або, якщо у нього її немає, відкладати заощадження, які дадуть йому можливість знову стати на ноги після звільнення. Я не виступаю за примусові роботи, як і за експлуатацію арештантів як рабів. Такий план занадто огидний, щоб витрачати на нього слова. Ми взагалі занадто переборщили з буцегарнями і взялися за справу не з того кінця. Але доти, доки в’язниці існують, вони можуть бути настільки залучені до загальної системи виробництва, що в’язниця виявиться продуктивною робітничою громадою на користь суспільства і на добро самих в’язнів.
Знаю, правда, що існують закони — дурні, які виходять із порожньої голови, закони, які обмежують промислове використання арештантів та які приймають нібито в ім’я «робітничого класу». Робітникам ці закони — в носі. Підвищення громадських податків нікому з членів суспільства не йде на користь. Якщо невпинно мати на увазі думку про служіння, то в кожній місцині знайдеться більше роботи, ніж наявних робочих рук.
Промисловість, що базується на служінні, робить зайвою будь-яку добродійність. Філантропія, незважаючи на шляхетні мотиви, не виховує самовпевненості, а без самовпевненості нічого не вдається. Суспільству краще, якщо воно невдоволене існуючим станом речей, ніж якщо йому всього вистачає. Під цим розумію не дрібне, щоденне, прискіпливе, свербляче невдоволення, але широке мужнє невдоволення, яке базується на тій думці, що все, що відбувається, можна виправити, і воно врешті-решт виправиться. Той тип філантропії, який витрачає час і гроші на те, щоб допомогти світові рятувати самого себе, набагато кращий, ніж той, який лише дає і тим збільшує неробство. Філантропія, як і все інше, мала б бути продуктивною, і вона, на мою думку, в змозі зробити це. Я особисто проводив досліди, і не без успіху, з промисловою школою та лікарнею, які вважаються загальнокорисними установами, з метою випробувати, чи можуть вони забезпечити себе самі.
Не дуже високо ціную звичні промислові школи — хлопчики набувають там лише поверхневих знань та й не навчаються відповідно застосовувати їх. Промислова школа аж ніяк не має бути сумішшю вищої технічної та загальноосвітньої школи, а радше засобом навчити молодь продуктивності. Якщо хлопчиків без будь-якої користі займають виробленням предметів, які згодом викинуть, то вони не зможуть отримати до цього потяг і знання, на які мають право.