Вочевидь, немає жодних підстав для того, щоб цей дослід не вдався. Його успішність — винятково питання організації та розрахунку. Та ж сама організація, яка дозволяє фабриці досягти надзвичайних результатів, підійме до вищого ступеня і роботу лікарні й одночасно зменшить ціни настільки, щоб зробити її доступною для всіх. Єдина різниця між розрахунком коштів для фабрики та лікарні в тому, що лікарня, на мою думку, не повинна працювати з прибутком, хоча експлуатація та погашення мають бути узяті до уваги. Станом на зараз у цю лікарню вкладено близько дев’яти мільйонів доларів.
Якщо б нам лише вдалося скасувати добродійність, то гроші, які тепер укладені в доброчинні установи, могли б улитися в розширену промисловість і сприяти виробництву дешевших товарів і більшої їхньої кількості. Це не лише зняло б із суспільства тягар податків, але й підняло б загальний добробут.
Якщо бажаємо скасувати в світі потреби благодійності, то мусимо мати на увазі не лише економічні умови існування, а й недостатнє знання цих умов, що породжує страх. Проженете страх, і запанує самовпевненість. Доброчинності немає місця там, де є самовпевненість.
Страх — дитина впевненості, яка спирається на щось стороннє: на поблажливість старшого робітника, на успішність фабрики, на сталість ринку.
Звичка до невдач є матір’ю страху. Вона глибоко сидить у людях. Люди хотіли б досягти мети, яка охоплює простір від А до Z, а вона їм не дається, на В вони відчувають труднощі, а на С наштовхуються на ймовірно нездоланну перешкоду. Вони вигукують «пропало» та кидають усю справу. Вони навіть не уявляли собі шансів справжньої невдачі; їхній погляд не відрізнить ні правильного, ні неправильного. Вони дозволили перемогти себе природним перешкодам, що виникають на шляху будь-якого наміру.
Набагато більше людей, хто здався, ніж справді переможених. Не те, щоб їм бракувало знань, грошей, розуму, бажання, а просто не вистачає мозку і наполегливості. Груба проста примітивна сила наполегливості є некоронованою королевою світу волі. Люди жахливо помиляються внаслідок своєї хибної оцінки речей. Вони бачать успіхи, досягнуті іншими, і тому вважають їх легко доступними. Фатальна омана! Навпаки, невдачі зазвичай дуже часті, а успіхи досягаються наполегливою працею. Невдачі стаються в стані спокою та безтурботності; за удачу ж доводиться платити всім, що у тебе є, і всім, що ти є. Тому й удачі такі жалюгідні та зневажені, якщо вони не збігаються із загальною користю та прогресом.
Людина все ще вищий витвір природи. Що б не трапилося, людина нею й залишиться. Вона проходить крізь зміни обставин, як крізь зміну температур, і залишається людиною. Якщо їй удасться відродити свій дух, то їй відкриються нові джерела скарбів буття. За його межами немає безпеки, і за його межами немає багатств. Усунення страху створює впевненість і достаток.
Нехай кожен американець воює проти зніженості. Кожен американець повинен повстати проти неї, бо це наркотичний засіб. Вставайте й озброюйтесь, нехай милостиню отримують слабкі!
Розділ XVI. Залізниці
Найгіршим прикладом того, наскільки далеко підприємство може відійти від принципу корисного служіння, є залізниці. У нас постійно на язиці опиняється залізничне питання, вирішенню якого присвячено чимало роздумів і промов. Залізницею невдоволені всі. Невдоволені споживачі, адже тарифи як на пасажирські, так і на товарні перевезення занадто високі. Невдоволені залізничні службовці, бо їхня платня занадто мізерна, а робочий час — занадто тривалий. Невдоволені власники залізниць, які стверджують, що вкладені в їхні підприємства гроші не дають прибутку. Однак за правильно налагодженої справи задоволеними мали б бути всі. Якщо, не кажучи вже про пасажирів, і службовці, і власники не мають вигоди від підприємства, отже, в його управлінні справді щось негаразд.
Я зовсім не маю наміру корчити із себе знавця залізничної справи. Правда, існують посвячені в її суть, проте, якщо служба, яку виконують американські залізниці, є результатом такого типу накопичених знань, то маю сказати, що моя повага до них не така вже й велика. Я анітрохи не сумніваюся, що саме директори залізниць, люди, що виконують справжню роботу, здатні управляти залізницею на втіху. На жаль, також немає жодного сумніву, що ці реальні директори завдяки ланцюжку обставин не мають зовсім ніякої влади. І саме в цьому є хворе місце. Адже люди, які справді дещо тямлять у залізницях, не можуть бути керівниками.