Якщо хто був йому ближчим за всіх, то це Емерсон[9]. Він не лише знав Емерсона напам’ять, але був весь пройнятий його духом. Він навчив мене любити Емерсона. Він настільки ввібрав у себе Емерсона, що часом мислив, як Емерсон, і навіть балакав його мовою. Пізніше він збагнув, однак, свою власну дорогу — і це було краще для нього.
У смерті Джона Берроуза не було нічого сумного. Коли в дні врожаю золотиться стигле жито, лягає під променями сонця й женці зв’язують його в снопи, в цьому немає нічого сумного. Воно дозріло, й її час вичерпаний — такою ж була і смерть Джона Берроуза. Його дні були днями повної зрілості й урожаю, але не днями занепаду. Він працював майже до самого кінця. Його ідеї тріумфували за порогом смерті. Поховали письменника в його улюбленій місцевості на 84-му році життя. І місце це буде таким, яким він його любив.
Джон Берроуз, Едісон і я разом із Гарві Фаєрстоуном здійснили ряд подорожей країною. Ми їздили автомобільним кортежем і спали в наметах. Якось проїхалися по Адірондакських горах, іншого разу — з півночі на південь по Аллеґанських. Наші поїздки були чудові, але потроху вони стали привертати до себе занадто багато уваги.
Я зараз більш, ніж будь-коли, налаштований проти війни та гадаю, що народ усюди загалом знає, не зважаючи на те, що політики цього не знають, що війни ніколи ще нічого не вирішували. Саме війна перетворила організоване, плідне життя всього світу в безладний і безформний хаос. Звісно, існують люди, які збагачуються під час війни, але багатьох вона ж перетворює на жебраків. Розбагатіти не можуть ті, хто був на фронті або чесно брав участь у спільній роботі в підпіллі. Справжній патріот ніколи не стане наживатися на війні. Жодна справді чесна людина не могла б отримувати гроші з принесених у жертву чужих життів. Поки вояки, які віддають свої життя, і матері, які приносять в жертву своїх синів, не намагаються отримати зиск зі своєї жертви, поки цей час не настав, жоден громадянин не повинен прагнути до наживи, достачаючи своїй країні кошти для захисту її існування.
Якщо справді в майбутньому війни не припиняться, то чесному підприємцю буде все важче і важче вважати своїм невід’ємним правом отримувати від війни легкий і високий прибуток. Той, хто збагатився на війні, з кожним днем утрачає право на повагу. Сама жадібність колись буде змушена поступитися непопулярності й опозиції, які зустрічає військовий спекулянт. Кожному підприємцю варто стати прихильником світу, бо світ є його найдужчою опорою. І, до речі, хіба творчий дух колись проявляв більше безпліддя, ніж у воєнний час?
Неупереджене дослідження останньої війни, часу до неї та її наслідків незаперечно свідчить про наявність у світі могутньої групи володарів, які вважають за краще залишатися в тіні, не прагнуть умовних посад і зовнішніх ознак влади, які не належать до того ж до певної нації, а є інтернаціональними — володарів, які понукають урядами, широко розкинутими промисловими організаціями, газетними агенціями й усіма засобами народної психології — для того, щоб ініціювати паніку в світі. Це старий виверт гравців — волати «поліція!», коли багато грошей на столі, хапати під час паніки гроші та випаровуватися. У світі також є сила, яка лементує «війна!» і втікає зі здобиччю під час зворохоблення народів.
Нам не варто забувати, що, незважаючи на здобуту нами військову перемогу, світу так і не вдалося розбити вщент підбурювачів, що нацькували народи один на одного. Не треба забувати, що війна — штучне зло, яке відтак може створюватися зі застосуванням певних технічних прийомів. Кампанія воєнного цькування ведеться майже за тими ж правилами, як і будь-яка інша кампанія. За допомогою всіляких хитрих вигадок народу прищеплюють ненависть до нації, з якою хочуть вести війну. Спочатку викликають підозру в одного, потім в іншого народу. Для цього потрібно всього лише кількох агентів, кмітливих і безсовісних, і пресу, інтереси якої пов’язані з тими, кому війна дасть жаданий прибуток. Дуже скоро виявиться й причина для виступу. Не треба докладати зусиль, аби знайти причину, коли взаємна ненависть двох націй досягла достатньої напруги.
В усіх країнах були люди, що раділи, коли вибухнула світова війна, і жаліли, коли вона добігла кінця. Сотні американських маєтків виникли під час громадянської війни так само, як тисячі нових маєтків виросли на ґрунті світової війни. Не можна заперечувати, що війни є прибутковою справою для тих, хто не гидує такими грішми. Війни є оргіями грошей не менше, ніж оргіями крові.