Нас не так легко було б утягнути у війну, якби ми усвідомили, в чому ж справжня велич народу. Від накопичення приватних статків країна не стає великою. Перетворення землеробів у робітників також не сприяє величі країни. Країна стає великою, якщо її надбання розподіляється серед якнайширших кіл громадян і найсправедливішим чином, за обережного та розумного розвитку її прибуткових джерел і працездатності народу.
Зовнішня торгівля призводить до багатьох помилок. Варто побажати, щоб кожна нація навчилася, наскільки можливо, сама вдовольняти свої потреби. Замість того, щоб прагнути встановити залежність інших націй від продуктів нашої промисловості, нам треба було б бажати, щоб кожна нація створила свою власну промисловість і власну культуру, які спочивають на твердій основі. Коли кожна нація навчиться виробляти ті речі, виробництво яких їй до снаги, тоді ми поступово дійдемо до того, що станемо служити один одному в тих спеціальних галузях, де конкуренція відсутня. Північний помірний пояс ніколи не зможе конкурувати з тропіками в продуктах тропічних країн. Наша країна ніколи не вступить у протистояння зі Сходом у виробництві чаю або з Півднем у виробництві гуми.
Наша зовнішня торгівля значною мірою базується на відсталості наших закордонних покупців. Мотивом, що живить цю відсталість, є егоїзм. Людяність — мотив, який може допомогти відсталим націям досягти міцної оази для незалежного існування. Хороший приклад — Мексика! Ми багато чуємо про якийсь «розвиток» Мексики. «Експлуатація» — ось слушне слово, яке було б тут доречнішим. Якщо відбувається експлуатація природних багатств лише для збільшення приватних статків іноземних капіталістів, то це не розвиток, а грабунок. Короткозорі люди лякаються і заперечують: «Що ж станеться тоді з нашою зовнішньою торгівлею?»
Якщо тубільці Африки почнуть вирощувати свою власну бавовну, населення Росії саме займеться виробництвом сільськогосподарських машин, а Китай буде в змозі сам задовольняти свої потреби, то це, звісно, буде великою зміною; але хіба є хоч одна розумна людина, яка б серйозно вірила, що світ спроможний ще довго встояти на сучасних засадах, коли настільки мало націй постачають весь світ? Ми повинні звикнути до думки про той час, коли всі народи обходитимуться власними силами.
Якщо якась країна шалено пишається своєю зовнішньою торгівлею, то вона, певна річ, опиняється в залежності від завезення чужої сировини. Вона перетворює своїх громадян у фабричний матеріал, створює клас багатіїв, нехтуючи своїми найближчими, кревними інтересами. У Сполучених Штатах ми настільки зайняті розвитком нашої власної країни, що ще довго зможемо обійтися без зовнішньої торгівлі. Наше сільське господарство достатньо розвинене, щоб наразі прогодувати нас, і грошей для виконання нашої роботи нам також не бракує.
Та хіба можливе щось безглуздіше, ніж картина безробіття в Сполучених Штатах, яке може виникнути лише тому, що Японія чи Франція не посилають нам замовлень, тоді як нам знадобиться ще сто років роботи для розвитку нашої країни?
Торгівля почалася з надання взаємних послуг. Люди несли свій надлишок тим, хто його не мав. Країна, в якій росло жито, посилало свої багатства в країну, де жито не росте. Лісова країна відправляла свій ліс на безлісну рівнину; країна, багата виноградом, — свої плоди в країни Півночі. Степова країна давала своє м’ясо місцинам, позбавленим пасовищ.
Усе це були лише взаємні послуги. Якщо всі народи на земній кулі дійдуть до можливості утримувати самих себе, то торгівля повернеться до цього стану. Ділове підприємство знову перетвориться в послугу. Конкуренції не буде, бо конкуренція не матиме підґрунтя. Народи будуть удосконалюватися в провідних виробництвах, схильні за своєю природою скоріше до монополії, ніж до конкуренції. Кожній расі властиві свої особливі природні дарування; одній — здатність панувати, іншій — уміння бути колонізатором, тій — покликання до мореплавства, а цій — до музики; одній — уміння вести сільське господарство, іншій — обдарованість у діловій сфері тощо. Лінкольн якось сказав, що наш народ не може довше існувати, складаючись із вільних і рабів. Також і людська раса не може вічно складатися з експлуататорів і експлуатованих. Цей ненадійний стан речей зберігатиметься доти, доки ми не станемо одночасно продавцями і покупцями, виробниками та споживачами, які підтримують цю рівновагу не заради прибутку, а заради взаємних послуг.
Франція в змозі дати світові щось таке, що жодна конструкція вбити не може, як і Італія, Росія, Південноамериканські Штати, Японія, Велика Британія, Сполучені Штати. Чим швидше ми повернемося до системи, що базується на природних здібностях, і зовсім відмовимося від системи «хапай, що вдасться», тим швидше ми забезпечимо самоповагу націй і міжнародний мир. Спроба заволодіти світовою торгівлею може спричинити війну, але ніколи не призведе до економічного процвітання. Настане день, коли навіть міжнародні фінансові кола збагнуть це.