Мені не вдалося виявити жодної чесної та серйозної причини для світової війни. Мені здається, що вона виросла із заплутаного становища, створеного головним чином тими, хто мав надію виграти від війни. На підставі отриманої мною 1916 року інформації я вважав, що деякі нації прагнуть до миру і що вони поставилися б співчутливо до демонстрації на користь миру. У сподіванні, що це відповідає істині, я фінансував експедицію до Стокгольму на кораблі, названому з того часу «Кораблем миру». Не шкодую, що зробив цю спробу. Факт її невдачі сам по собі для мене не є незаперечним доказом того, що цієї спроби не варто було робити. Наші невдачі повчальніші за наші удачі. Те, чого я під час цієї мандрівки навчився, цілком окупило витрачений час і витрати. Не знаю, чи була моя інформація правильною чи помилковою, та це й байдуже для мене. Але, вважаю, кожен погодиться зі мною, що світ перебував би нині в кращому становищі, якби випала нагода закінчити війну ще 1916-го.
Бо переможці виснажені своїми перемогами, а переможені — своїм опором. Ніхто не отримав вигоди від війни — ні почесної, ні ганебної. Коли, нарешті, Сполучені Штати вступили у війну, я якийсь час сподівався, що ця війна покладе край усім війнам; тепер же знаю, що війни не можуть покінчити з війною, цілком так само, як надзвичайно потужна пожежа — з пожежною небезпекою. Вважаю обов’язком кожного опонента війни протидіяти їй доти, доки війна справді не буде оголошена.
Моє негативне ставлення до війни не ґрунтується ні на пацифізмі, ні на принципі відсутності спротиву. Можливо, наша культура фактично ще перебуває на рівні, який не передбачає мирного обговорення міжнародних питань; можливо, вони фактично й мають вирішуватися зі зброєю в руках. Але збройні сутички ніколи ще не призводили до вирішення хоча б якогось питання.
Збройні зіткнення можуть лише в крайньому випадку викликати у вояків душевний стан, в якому вони готові обмізкувати, чого ж вони, власне, воюють.
Як тільки ми вступили у війну, всі фордівські підприємства були передані в розпорядження уряду. До оголошення війни ми чітко відмовлялися від виконання військових замовлень для будь-якої з воюючих сторін. Переривати нормальний хід виробництва суперечить усім нашим діловим принципам. Нашим принципам людяності також суперечить приєднуватися до якоїсь партії у війні, до якої не причетна наша країна. Ці принципи, проте, втратили своє значення в ту мить, коли у війну вступили Сполучені Штати. З квітня 1917 року по листопад 1918-го наші фабрики працювали винятково для уряду. Певна річ, ми продовжували, як і раніше, виробляти автомобілі й автомобільні запчастини, вантажівки та санітарні автомобілі в складі нашого спільного виробництва, але поряд із цим виготовляли ще багато інших, більш-менш нових для нас, речей.
У момент укладення перемир’я ми облишили військову роботу та повернулися до нашої роботи мирного часу.
Розділ XVIII. Демократія та промисловість
Можливо, немає нині слова знеціненого більше, ніж слово «демократія», а ті, хто кричать найгучніше про неї, гадаю, прагнуть її найменше. Я завжди з підозрою ставлюся до людей, які багато теревенять про демократію. Я дивуюся, чи вони часом не хочуть створити якусь деспотію, якщо прагнуть, щоб хтось зробив для них те, що вони мають зробити для себе самі. Я виступаю за таку демократію, яка дає кожному однаковий шанс відповідно до його здібностей. Міркую, якщо ми приділятимемо більше уваги обслуговуванню наших співвітчизників, то менше турбуватимемося про недолугі форми правління та більше уваги приділятимемо тому, що справді треба зробити. Коли дбатимемо про роботу, то не виникне потреби турбуватися про комфорт у промисловості чи в житті. Не доведеться переживати про маси та класи, про зачинені та відчинені крамниці, і про такі справи, які взагалі не мають нічого спільного з реальним життям. Можемо перейти до фактів, адже саме їх ми потребуємо.
Коли розум прокидається від розуміння, що не все людство є людяним, адже цілі групи людей не ставляться до інших гуманно, це струс. Значних зусиль доклали для того, щоб це виглядало як ставлення до одного класу, та насправді це є ставленням до всіх «класів», бо ж хибно оцінюється поняття «класів». До того, як це стало головним завданням пропаганди, щоб люди повірили, що лише «багаті» не мають гуманних почуттів, а серед «бідних» гуманні чесноти процвітають. Але «багатих» і «бідних» — дуже мало, тому не можна оцінювати все суспільство з огляду лише на них. Не існує достатньої кількості «багатих» і «бідних», щоб охарактеризувати з їхньою допомогою все суспільство. Заможні люди стають бідними, не змінюючи своєї природи, а бідні багатіють, але на проблему це ніяк не впливає.