Єдиним справжнім лідером робітників є той, хто спонукає робочу силу до праці та заробітної платні, а не той, хто веде робочу силу до страйків, саботажу та голоду. Професійна спілка праці, яка висувається на перший план у цій країні, є об’єднанням усіх, чиї інтереси є взаємозалежними, інтереси яких цілком залежать від потрібності й ефективності послуг, які вони надають.
Насуваються зміни. Коли об’єднання профспілкових лідерів зникне, з ним зникне і спілка недалекоглядних власників, які ніколи не робили нічого корисного для своїх працівників, поки їх до цього не змусили. Якщо обмежений власник був недугою, то корисливий профспілковий лідер — ліками. Коли лідер профспілки став хворобою, то ліками став обмежений власник. Обоє є невдахами, й обом немає місця в добре організованому суспільстві.
Тепер чуємо голос недалекоглядного власника, який заявляє: «Настав час знищити профспілки, ми змусимо їх відступити». Така думка наближається до тієї, що проповідує «класову війну». Усі учасники виробничого процесу — від чоловіків біля верстата до чоловіків у кабінетах — зібралися в реальному об’єднанні й відтепер займаються власними справами.
Експлуатація невдоволення нині стала справжнім бізнесом. Її мета полягає не в тому, щоб щось вирішити або щось зробити, а щоб плекати невдоволення. Й інструменти, які використовують для цього, є цілим набором помилкових теорій та обіцянок, які ніколи не можуть бути втілені, доки земля залишатиметься такою, якою вона є.
Я не проти профспілок. І не проти будь-якої організації, що сприяє прогресу. Це організація обмеження виробництва працедавців або працівників, ось що важливо.
Працівник сам має остерігатися деяких дуже небезпечних для себе та добробуту країни понять. Іноді кажуть, що чим менше працює робітник, тим більше робочих місць він створює для інших. Ця помилкова думка передбачає, що неробство є творчим. Але неробство ніколи не створювало продукт, воно є лише тягарем. Працьовита людина ніколи не витіснить із роботи свого колегу. Насправді працьовитий чоловік виступає партнером працьовитого менеджера, який створює дедалі більше можливостей для бізнесу, отже, все більше і більше робочих місць. Дуже шкода, що серед неврівноважених людей колись поширилася ідея, що ухилянням від роботи вони допомагають комусь іншому. На ділі відразу ж виявляється слабкість такої ідеї. Здоровий бізнес, бізнес, який постійно створює все більше і більше можливостей для людей, щоб ті змогли заробити на почесне та достойне життя, це бізнес, в якому кожна людина виконує щоденну роботу, якою пишається. І держава, яка міцно стоїть на ногах, — це країна, в якій люди працюють чесно і не бавляться із засобами виробництва. Ми не можемо довільно гратися з економічними законами, адже якщо це робимо, наслідки будуть важкими.
Той факт, що частина роботи, яку колись виконували десятеро, тепер виконують дев’ятеро, не означає, що кожен десятий — безробітний. Він просто працює на іншій роботі, і громадськість не обтяжена його підтримкою, заплативши за цю роботу більше, ніж потрібно, бо платить саме споживач!
Промисловий концерн, який спроможний реорганізувати свою роботу і достатньо чесний із покупцем, щоб вимагати відповідну ціну і не більше, — це здебільшого таке підприємство, на якому є така велика кількість робочих місць, що можна задіяти цього кожного десятого. Підприємство має рости, а зростання означає нові робочі місця. Добре керований концерн завжди прагне знизити вартість праці для споживача, і він, безумовно, матиме більше покупців, ніж той, хто марнує час і змушує споживачів оплачувати витрати на його неефективне управління.
Кожен десятий був би зайвими витратами. І йому платив би кінцевий споживач. Але той факт, що він став непотрібним у якісь конкретній роботі, не означає, що він не потрібен у будь-якій роботі на світі або навіть у роботі свого конкретного цеху.
Покупець платить за будь-яке неефективне управління. Більше половини неприємностей у світі тепер — це байдикування і неохайність, дешевизна та неефективність, за яку люди платять свої власні гроші. Там, де двом людям платять за те, що може зробити одна людина, люди платять удвічі більше, ніж повинні. І доконаний факт, що лише незадовго до цього у Сполучених Штатах один за одним ми не виробляли те, що робили впродовж кількох років до війни.