Щоденна робота означає більше, ніж просто «чергування» в цеху необхідну кількість годин. Це означає створення чогось за заробітну плату. І коли цей еквівалент змінюється будь-яким чином, коли людина дає більше, ніж отримує, або отримує більше, ніж дає, то незабаром з’являються серйозні перекоси. Розширте цю умову по всій країні — і отримаєте повністю викривлений бізнес. Усе, що становить труднощі у промисловості, означає й знищення основних параметрів у цеху. Керівництво має розділити свою провину з робітниками. Керівництво ж також було ледаче. Керівництво вирішило, що простіше найняти ще п’ятсот людей, ніж покращити свої методи таким чином, аби сотню старих працівників можна було б спрямувати на іншу роботу. Споживач платив, справа процвітала, і керівництво не мало турбот. Те, що існувало в офісі, нічим не відрізнялося від того, що коїлося в цеху. Закон еквівалентів був порушений керівниками такою ж мірою, як і робітниками. Просто попит практично не забезпечує нічого важливого. Ось чому страйки завжди провалюються, навіть якщо вони видаються успішними. Страйк, який досягає збільшення зарплати або зменшення робочого часу і перекладає тягар на спину громади, насправді невдалий. Це лише робить промисловість менш придатною до обслуговування та зменшує кількість робочих місць, які вона може надати. Це не означає, що жоден страйк не є виправданим, він може привернути увагу до зла. Люди можуть вимагати правосуддя, але отримати справедливість — зовсім інша річ. Страйк за належні умови та справедливу зарплату виправданий. Жаль, що люди змушені вдаватися до страйку, щоб отримати те, чого заслуговують. Жодного американця не слід змушувати страйкувати за свої права. Він повинен отримувати їх природно та легко, як належне. Такі виправдані страйки здебільшого є провиною працедавця. Деякі працедавці не надаються для своєї роботи. Працевлаштування людей — спрямування їхньої енергії, організація їхніх винагород за чесним співвідношенням до їхнього виробництва та процвітання бізнесу — титанічна праця. Працедавець може бути непридатним для своєї роботи, так само як може бути непридатною людина за токарним верстатом. Обґрунтовані страйки є ознакою того, що директорові потрібна інша посада — така, з якою він зможе впоратися. Недолугий працедавець викликає більше проблем, ніж недолугий працівник. Бо останнього можна спрямувати на іншу роботу. А директори зазвичай залишаються на своїх місцях. Тоді виправданий страйк — це те, у чому ніколи не виникло б потреби, якби працедавець належно виконував свою роботу.
Існує інший тип страйку — страйк із прихованим задумом. У такому страйку робітники стають інструментами певного маніпулятора, який через них добивається своєї мети. Для ілюстрації: є велике підприємство, успіх якого полягає в тому, що воно задовольняє потреби суспільства ефективним і корисним виробництвом. На ньому панує справедливість. Таке підприємство є великою спокусою для спекулянтів. Адже якщо вони зможуть ексклюзивно отримати контроль над ним, то зможуть отримати великий зиск від усіх чесних зусиль, які були вкладені в нього. Вони можуть знищити заробітну платню та розподіл прибутку між акціонерами, витиснути кожен останній долар із споживача, продукції та робітника, і привести підприємство до важкого стану через інші проблеми, пов’язані з бізнесом, який керується низькими принципами. Мотивом може стати особиста жадібність спекулянтів або вони можуть захотіти змінити політику бізнесу, бо його приклад незручний для інших працедавців, які не хочуть робити те, що мусять. Підприємство не може бути збурене зсередини, якщо працівники не мають підстав для страйку. Тому вдаються до іншої методи. Бізнес може зберегти багато зовнішніх цехів, зайнятих виробничими матеріалами. Якщо ці зовнішні цехи можуть бути пов’язані, то це велике підприємство можна розбалансувати.
Відтак страйки розпалюються в зовнішніх галузях. Удаються до спроб обмежити джерела постачання заводу. Якби робітники у зовнішніх цехах знали, що5 за гру проти них ведуть, то вони відмовилися б у неї грати, але вони цього не знають. Тому слугують інструментами для зловживання капіталістів, навіть не здогадуючись про це. Однак є один пункт, що мав би викликати підозри робітників, які залучаються до страйку. Якщо страйк не зможе вирішити проблему самостійно, незалежно від того, що пропонує кожна сторона, це майже точне підтвердження того, що існує третя сторона, зацікавлена в продовженні страйку. Такий прихований вплив не хоче врегулювання на будь-яких умовах. Якщо такий протест виграють страйкарі, чи поліпшиться доля рядового робітника? Чи отримають працівники після потрапляння підприємства в руки сторонніх спекулянтів кращі умови або зарплату?