Існує третій тип страйку — викликаний фінансовими інтересами з метою організувати кепську репутацію працівникам. Американський робітник завжди мав репутацію розважливого. Він не дозволяв собі дослухатися до кожного крикуна, який обіцяв створити «золотий вік» із повітря. Він мав свій власний розум і користувався ним. Він завжди визнавав фундаментальну правду про те, що відсутність причини ніколи не замінити проявом насильства. На цьому шляху американський робітник здобув певний престиж серед своїх колег та й у всьому світі. Громадська думка схильна поважати його думки та бажання. Але, здається, хтось докладає неабияких зусиль для того, щоб накласти на американського робітника більшовицьку пляму шляхом підбурюванням його до таких неможливих поглядів і таких абсолютно нечуваних дій, які можуть змінити суспільні настрої з поваги до критики.
Але саме уникнення страйків, однак, не сприяє розвитку галузі. Ми можемо сказати робітнику: «Ви маєте претензії, але страйк не є вирішенням проблеми, він лише погіршує ситуацію незалежно від того, виграєте ви чи програєте».
Тоді робітник може визнати рацію і відмовитися від страйку. Чи це щось вирішує?
Ні! Якщо працівник відмовляється від страйків як недостойного засобу для досягнення бажаних умов, це просто означає, що працедавці мають за власною ініціативою виправляти недосконалі чинники.
Досвід співпраці підприємств Форда з робітниками цілком задовільний як у Сполучених Штатах, так і за кордоном. У нас немає антагонізму до профспілок, але ми не беремо участь у якихось домовленостях із працівниками чи організаціями працедавців. Виплачувана заробітна плата завжди вища, ніж будь-яка адекватна профспілка могла б вимагати, і робочих годин завжди менше. Немає нічого, що членство в профспілці могло б зробити для наших людей. Дехто з них може належати до профспілок, але більшість не відчуває у цьому потреби. Ми не знаємо і не вдаємося до жодних спроб з’ясувати їхню приналежність до профспілок, бо це нас анітрохи не турбує. Ми поважаємо профспілки, співчуваємо їхнім добрим намірам і засуджуємо лихі. Своєю чергою гадаю, що й вони виявляють нам повагу, бо ніколи не було жодної авторитарної спроби стати між людьми та керівництвом на наших заводах. Звісно, радикальні агітатори намагалися спричинити неприємності, але більшість працівників вважали їх просто диваками, й їхнє зацікавлення крикунами було таким самим, як чотириногими людьми.
В Англії ми зіштовхнулися з профспілковим питанням безпосередньо на нашому заводі в Манчестері. Тамтешні працівники в основному об’єднуються в профспілки, і домінують звичайні обмеження англійської профспілки на виробництво. Ми зайняли приміщення, в якому була певна кількість профспілкових діячів. Вони попросили зустрічі з нашими керівниками. Ми маємо справу лише з нашими власними працівниками і ніколи — з кимось ззовні, тому наші люди відмовили у цій зустрічі. Після цього вони закликали працівників до страйку. Тих, хто не страйкував, вигнали з профспілки. Потім вигнанці подали позов проти спілки за свою частку в фонді допомоги. Не знаю, чим закінчилися ті судові позови, але вони поклали край втручанню профспілки у наші справи в Англії.
Ми не маємо наміру розбещувати тих, хто працює з нами. Наші взаємини базуються на стосунках «тобі-мені». У період, коли ми значно підвищили заробітну плату, проаналізували й діяльність. Дослідили домашні умови працівників і зробили спробу з’ясувати, що вони роблять зі своєю заробітною платою. Можливо, на той час у цьому й була потреба, бо ми отримали цінну інформацію. Але так не могло бути постійно, і ми від такої практики відмовилися.
Ми не віримо в «примусовий добробут» або професійно налаштований «особистий дотик» чи «людський елемент». Уже занадто пізно для такого. Люди хочуть щось більше, ніж відчуття гідності. Соціальні умови не складаються зі слів. Вони є чистим результатом щоденних стосунків між людьми. Найкращий соціальний дух такий, який щось вартує для керівництва та який вигідний для всіх. Це єдиний спосіб довести добрі наміри та завоювати повагу. Пропаганда, бюлетені, лекції — це ніщо. Важить лише правильно вчинена щира дія.
Хороший бізнес насправді занадто великий, щоб бути людяним. Він зростає настільки, що витісняє особистість людини. У великому бізнесі працедавець, як і працівник, розчиняється у масі. Разом вони створили велику продуктивну організацію, яка виробляє речі, які інші купують і платять за них гроші, що забезпечує добробут усім, хто задіяний у бізнесі. Сам бізнес стає великою справою.