За три дні практика скінчилась і я зайшов попрощатись із Гордійовичем. Він же ганяв спідняк і виводив горло крутобокої тикви. Не відриваючи погляду від пальців і глини, покликав жінку:
– Чуєш? А принеси художнику теє…
Тітонька Катерина подала мені промаслений згорток з газети.
– Вибачай, що без хліба… На «Котляревськім» нова буфетниця. Нам хліба не лишила…
Я почав рачкувати до дверей – боявся спізнитися на пароплав.
– Чуєш! Зачекай! Хвильку!
Бадя змовницьки підморгнув і вправно зрізав мідною дротинкою бокасту тикву. Сповз зі свого сідала, метнувся до кімнати, де сохли горщики. Виніс звідтіля великий паперовий пакет, перев’язаний розпатланою конопляною шворкою.
– Це твої горщики! Я їх у рукав кухвайки сховав. Та й поклав у дрова біля горна… Ну, ходи з Богом!.. Чуєш, підожди, а ти мого тютюнчику на дорогу візьми?
І Гордійович згорнув із пожовклої газети кульок і всипав туди, може, три «гранчаки» ручкового рубленого тютюну…
А на пароплав я ледве встиг – вахтенний матрос уже починав тягти сходні. На кормі верхньої палуби сиділи тільки ми зі Славком. Їли смажених окунців, солодкі помідори й намагалися розгризти холодні качани вареної кукурудзи. І палили саморобні цигарки. І Славко виголосив те, що три дні мене ятрило: «А чи не чекають нас на пристані?»
На щастя, не чекали. Та у великій хаті вже знали про мене. І один чоловік, цікавий чоловік, який вирізняв мене серед залицяльників своєї доньки, покликав мене на тиху бесіду. Поклав переді мною лист паперу. З цього листа я взнав, з якої насправді я родини, довідався, що я «обладаю» здібностями організатора-провокатора та погано впливаю на колектив. Кінчалося: «С комуністіческім прівєтом» Такий-то… і був той «такий-то» – колишнім керівником мого батька. Колись у нього був син. Щоб не потрапити в ГУЛАГ разом із друзяками-студентами, хлопець застрелився. Здається, за два роки до смерті Коби-Сталіна-Джугашвілі…
Враховуючи обставини, які я сам собі створив і які мені створили інші, я був змушений піти на рішучі дії. Я відмовився від колективу, на який я погано впливав. І призначив себе головою комітету власної безпеки. Це дуже важка праця – слідкувати за собою. Важка й зовсім нецікава. Адже, як ви знаєте з усіх сучасних масмедіа, не те що слідкувати за кимось…
Млинок «сталінець»
В англійській книзі «The Physical Earth» написано, що хліб готують із пшеничного борошна, житнього, ячного чи вівсяного. М’який, пухкий хліб виходить завдяки особливим якостям зернового білка – клейковини. «З рису та кукурудзи виготовити хліб неможливо, бо там немає клейковини», – сказано на сторінці 178.
Я ж із цим науково-популярним поясненням аж ніяк не можу погодитися, оскільки є свідком того, що хліб можна спекти й без пшеничного, житнього, ячного чи вівсяного борошна. Що для цього треба?
Перш за все треба жити в убогому степовому колгоспі, який був колгоспом і при німцях. Різниця тільки в тому, що за трудодні німці давали окупаційні марки. Звичайно, теж пшик, але давали… І от із цього колгоспу спочатку німці забрали зерно. А потім, коли звільнили від німців, рештки вигребли наші. Може, хто що й приховав?.. А ще лишилося де-не-де кукурудзяного бадилля в полі. На поламаному, потрощеному бадиллі часом знаходились хиряві качанчики. Напівпорожні, видзьобані птаством.
Ну й біля спустошених кагатів можна було при ретельному колупанні в обмерзлій землі знайти дрібненькі почавлені й порізані картоплинки. Ще треба, щоб у вас піч топилася. І димар не курів. Для цього потрібна солома на розпал. А для жару кізяки, бо тут уже степ. А найближчий ліс за шістдесят кілометрів на північ.
Ще потрібні форми. Форми були в бабусі змайстровані з бляхи, здертої з даху якогось розбитого будинку.
Вони темні, обгорілі, прокопчені, пропечені багато разів. Є ще й дві круглі форми.
Звісно, можна й без форми спекти хліб. Хліб-загребу. Зліпити з тіста паляницю та засунути у витоплену піч на розпечений черінь. Або ще покласти тісто на капустяний лист, а тоді засунути дерев’яною лопатою на той же розпечений черінь. Такий житній хліб на капустяному листі найкраще за всіх пекла бабуся Марійка, рідна сестра бабусі Мокрини. Але такий хліб печуть із доброго житнього борошна. А сьогодні жита немає. Є мерзла картопля й вогкі дзьобані качани пшінки. Так у дідових краях називають кукурудзу.