Та бабуся Мокрина цим не переймається. Вона загадує бабусі Мінні лущити качани. Бабуся бере два качани й починає їх терти один об одного. І зернини обсипаються у дзвінке бляшане відро. Де зернини міцно сидять у качанах, там бабуся починає натискати на них великим пальцем. І кукурудзинки одна по одній вискакують у відро. Скоро зернини при падінні не дзвенять, а чути тільки легкий шерхіт.
Бабуся Мокрина натягла бурки з червоними гумовими чунями, замотала голову здоровенним сірим платком, одягла кухвайку. Прихопила плетеного з рогози кошика й вийшла з хати.
Ходила вона дуже довго, бо й «коптилку», зроблену з гільзи, запалили. І всі качанчики були обдерті. Коли прийшла, то спершу поставила на широкий ослін пузатий рогозовий кошик. А сама сіла на край ослону. Сиділа, віддихувалася, не роздягалася. Потім почала розкручувати сірий платок із китицями. Розкрутила, але не зняла. Розстібнула кухвайку. Витерла піт із чола, запустивши пальці під білу хустку, протерла кулаком очі. Коли зняла верхній одяг, тоді й кошик розкрила. Витягла звідтіля якусь дивовижну гільзу. Із товстенної гільзи стирчала крива залізна ручка. Точно така, як на м’ясорубці. М’ясорубки я вже кілька разів бачив. У місті бабуся їх якось позичала в людей. З другого кінця гільзу було розрізано на кілька смуг з дірками. Смуги загинались під прямим кутом до гільзи. А що найголовніше – вся гільза була рівнесенько побита дірочками.
Гільза товстенна й важка. Це було видно по тому, з яким зусиллям бабуся Мокрина витягала її із кошика.
Бабуся Мінна, як завжди, мовчки споглядає ту дивину. Мені теж цікаво. Але я сиджу на теплім припічку, де нагрівається, підсихає дрібненьке, але таке лискуче і яскраво-жовте, як бурштин, кукурудзяне зерня. І мені аж ніяк не кортить зістрибнути на холодну долівку.
Бабуся Мінна тримає гільзу сторчма, а бабуся Мокрина витягає за ручку коротку товстенну палицю. Палиця оббита залізом. А на тому залізі на всі боки стирчать і блищать гостряки. Геть схоже на тертушку, на якій бабусі натирають картоплю на деруни.
Бабуся Мокрина торкається пучками цих блискучих гостряків. Ніби перевіряючи, чи справді вони гострі. І задоволено киває головою.
Потім бабусі з’єднують знову в єдине ціле блискучу гільзу та її темну серцевину.
Мене переганяють на піч на старий дідів кожух…
А самі розпалюють плиту пихкаючою соломою. Кидають туди кізяковий «кирпич», ставлять у найбільшу конфорку великий чавун. Спочатку кілька тонких цівок кислуватого сивого диму пробивається в щілини між конфоркою і чавуном. Але вони швидко тануть у темних закутках хати.
Каганець щось починає блимати і хтось, чи бабуся Мокрина, чи старша сестра Майя, підтягає циганською голкою гнота в гільзі.
Я боюся каганця-«коптилки», бо хоч мене й не лякали, але я не раз чув, що чи там, чи там вибухали такі каганці, заправлені бензином. Когось ніби спалило, когось ніби поранило… Хтось із тіток казав, що навіть авіаційний бензин не вибухне, якщо в нього солі насипати. Але сіль не менша розкіш, ніж бензин.
Бабусі клопочуться біля різанки й плити. Миють дрібненьку, мов голубині яєчка, приморожену картопельку, засипають її в паруючий казан.
Гільзу прибили до ослона товстими іржавими цвяхами.
Лежати на дідовому кожусі та на теплій печі було так добре, аж млосно. То я й заснув…
Коли прокинувся й визирнув з-за комина, то побачив унизу бабусю Мінну. Вона незручно, якось боком, сиділа на ослоні й крутила криву залізну ручку.
Гільза слабко відблискувала від «коптилки». На ослінчику, під самою лавою, під самісінькою гільзою стояла велика полив’яна миска. А в миску з найбільшої дірки внизу гільзи сипалося крупчасте кукурудзяне борошно. Я не пам’ятаю, як пахне кукурудзяне свіже борошно. Як пахне свіже, з-під жорен, житнє чи пшеничне, як пахне ще тепла макуха й свіжа олія, як пахне пара від казана з вареною підмороженою картопелькою – пам’ятаю, наче оце зараз нахилився з теплої бабусиної печі. А от кукурудзяне борошно?.. Ні, не пам’ятаю…
Бабуся Мокрина набирала меншою мисочкою борошно із великої миски, сипала в решето й висівала просто на голий стіл. Рештки з решета знов засипала бабусі Мінні в гільзу.
Потім, певно, бабуся Мінна стомилася, і вони помінялися місцями.
Тепер решето кружляло в руках бабусі Мінни.
А бабуся Мокрина без упину крутила ручку млинка правицею, а лівицею спритно, щоб жодна кукурудзина не вислизнула, набирала повну жменю зернин і засипала в отвір гільзи. Так вони по черзі мінялись, поки не змололи всю налущену й висушену пшінку.