Коли бабусі закінчили всі справи в сараї та повернулись до хати, то принесли й кинули перед піччю оберемок соломи. Від нього потягло холодом і прілим духом.
Бабусі сиділи на широкій лавці, віддихувались. Розкручували свої плати й хустки, оббирали остюки та полову із кухвайок, витерали з облич піт і потихеньку гомоніли про вдалий похід по солому – ніхто їх не перестрів і слідів не буде, бо ще сніг не випав!.. І сітка добра, щільна, наче ніде по сліду соломки не натрусили…
А вранці, ще досвіта, я прокинувся від гуркоту рогачів. Зліз на лежанку й зазирнув під комин. Бабуся Мокрина тримала в засмаглих пальцях жмуток соломи. У кінці його коливався трикутничок яскравого вогню. Бабуся Мокрина кілька разів дмухнула на солому. Язичок затріпотів, загас і враз спалахнув яскравим оранжевим вогнем. А з другого боку соломин тонюсінькими білими цівками заколивався дим. І тоді бабуся Мокрина встромила палаючий віхоть у чорні челюсті печі. Утроба печі засвітилась яскравим світлом і по бабусиному смаглявому обличчу застрибали червоні бліки.
Бабуся Мокрина, не дивлячись, простягла лівицю в кут, узяла потрібний держак, перехопила його внизу правицею і одним невловимим порухом устромила в сяючий отвір печі.
Хоча за віконницями ще не сіріло й на столі блимав каганець із зенітної гільзи, день почався – бабуся Мокрина затопила піч.
А наступного разу бабусі ходили до заповітної скирти, коли вже настала справжня зима зі снігом та хуртелицями. Вони наче підгадали, коли пішов сніг під вечір. І йшов усю ніч. То й до ранку засипав усі вчорашні сліди.
Електрик
У кінці кожного семестру був обхід і художня рада тяглася по всіх майстернях і виставляла нам оцінки.
Щоб ми презентували свої роботи, нам виділяли рулон цупкого обгорткового паперу.
Ми його смугами вивішували на стінах і на ньому монтували живопис, рисунок і композицію. Ну а на підлозі, теж на обгортковому папері, викладали начерки, ескізи. У кого що і скільки було.
Рисунки ми робили при штучному освітленні, а живопис був лише при денному. На першому курсі ми ще не малювали оголеної жіночої натури. Але я малював. Нам виділялось на кожного студента певна кількість годин на підготовчі малюнки для композицій. Начерки я робив дуже швидко й точнісінько до затвердженої композиції. За короткий час у мене була ціла купа малюнків. Так я себе підстраховував. Далі домовлявся з якоюсь не дуже тріпливою натурницею. Малював її дві години, а табель, по якому їй виплачували гроші, заповнював, як малюнок одягненої натури, за 5 годин.
Узагалі, наш Дядін (він підбирав натуру й завідував реквізитом) умів забезпечити всіх нас найширшим діапазоном моделей. Від древньої тьоті Паші й атлетичного Саші Малухи до аристократичної Лілі й акселераток – білявої Лєни та брюнетки Іри.
Цим кралечкам, здається, було щось по п’ятнадцять і шістнадцять років. Тепер таких «тьолок» сексапільних, хоч греблю гати. А тоді це був штучний товар, як казав один старий енкаведист…
Я й кажу, що всю цю натурну армію вербував і нею кермував Георгій Леонідович Дядін. Казали люди, що в славні часи непу він виступав у Пітері чи то в «Англетері», чи то в «Асторії». Грав на мандоліні й співав куплети власного виробництва. Але сталась у Пітері епохальна подія. Коротко її оспівали в одному куплеті: «Ах огурчікі, помідорчікі, Сталін Кірова убіл в корідорчікє!»
І наш славний Георгій Леонідович чкурнув якомога далі від «прохладних бєрєгов Нєви». Виглядав він солідно. Високий, окостуватий. Довгасте худе обличчя з великими, просто кінськими зубами. Ретельно виголений та завжди в чорному сатиновому халаті. Дядін був узагалі важливою ланкою в нашому навчанні, бо якщо він підбирав добру натуру, дисципліновану, то ніяких збоїв не було – своєчасно й успішно закінчували чи то рисунок, чи то живопис.
А що він здавався нам людиною, яка сидить тут одвіку, то могли й пожартувати з нього. Пам’ятаю один новорічний «капусник». Один зі старших хлопців, здається, архітектор, сидить на сцені в чорному халаті за столом і щось пише, пише. А навколо нього вішалки з жупанами, шинелями, шаблями та дерев’яними рушницями. Тут на сцену вибігає чорний пудель і сідає біля столу. «Дядін», не підводячи голови від папірців, каже: «Роздягайтесь!..»