Стара, зустрівшись із Лукою поглядом, випросталася. І розчепірила ноги.
Саме в цю мить білявка вхопилась щосили в сідниці лікаря Луки.
Її аж тіпало…
Та Луці мов вкололи сірку в сідницю. Він щосили штурхнув білявку, так що вона покотилась по підлозі.
Уже застібуючи ширінку, зауважив, що вона лежить із задертою пишною спідницею. І неї немає трусів, а куна голена.
У Луки аж попливло перед очима від люті. Він замахнувся ногою, щоб копнути це стерво. Та втримався. Ключа в дверях не було, але Лука рвонув їх щосили й вони зразу відчинились. Вискочив на сходи, злетів угору, потім униз у парадне й до машини.
Так і поїхав, не заправивши сорочку в штани і не застібнувши ремінь.
Тільки тоді заспокоївся, коли почав огляд хворої. Але казав друзям, що місяців два на «подвиги» його не тягло. Мав справу по роботі. А так – ні, ні!
А от жіноцтву Лука був потрібен завжди. Сам свідок того…
Жили тоді в «богоспасаємім граді» Києві дві милі динамістки – Єна й Аля. У мене з ними нічого такого не було, як казав Карло Гальдоні про свої стосунки з дамами та дівчатами.
Я не був ані їхнім клієнтом, ані їхнім фраєром. А для мене вони були прекрасними моделями. Обоє величенькі, і геть не ребристі, як ота сушена чехоня на Бессарабці. У Єні перси наливні, не найбільші, але й не маленькі. Тіло мала туге й рожево-біле. А очима й волоссям справжня брюнетка. Такого собі бабелівсько-одеського типу, хоча й тутешня.
Аля відрізнялась від неї невеличкими цицями. Але все тіло було дебеленьке з чудовою, ледь смаглявою шкірою. Якогось легкого, легкого, просто сфумато, персикового кольору. Ну, а до того ж, русяво-попелясте волосся й сірі очі з пухнастими чорними віями. Коротше, великий персик, та й годі.
Я Алю малював (одягнуту), коли був ще студентом. А познайомилися ми з нею на одній хаті, потім та хата розпалася, і компанія (тусовок тоді не було) розвіялась.
І от якось зайшов я до свого знайомого Коки. Він жив в одному з перших кооперативних будинків. Там у нього збиралася весела холостяцька компанія. Більше було базаринок, балачок, усякого «стьобу» (як тепер кажуть), ніж випивону. Часом на всю компанію купували один бутиль легенького болгарського вина «Гамзи».
Автор травив анекдоти, лаявся матом і нехорошими словами й обкатував на присутніх свої майбутні оповідки. І тільки десь років три тому, не від Коки, а від його колишнього пожильця довідався, що Коку кликали в контору. І випитували про нас, молодих бовдурів. Найдивніше, що автор і в думках не мав щось проти влади варнякати. Були інші проблеми, перш за все, питання хати, ну хоча б ключ від хати на пару годин. По-молодості все було за Фрейдом, хоча я його аж ніяк не прихильник…
Отож виходжу я від Коки і здибуюсь із Алею. Слово за слово. Виявляється, квартира її подруги Єні над Кокою.
Не пам’ятаю, чи довго я з Алею базарив і чи зразу вона згодилася. Але наступного дня я вже сидів у них в хаті.
Я не ставив питань – чи Аля живе з родичами, чи вони удвох тут хазяйнують.
Які питання, коли в тебе зразу дві класні моделі?! Домовилися, що спочатку малюватиму Алю. І вже вона лежить на дивані голісінька, ну тільки в черевичках. Просто тобі «Мулен Руж» шулявського розливу.
А в мене мій альбомчик з гарним атласним папером і тонкі забугорні фломастери. Ноу-хау, як на ті часи.
Що окулярів я не носив тоді, а рука була добре тренована. І один малюнок за другим так і летів на стіл. Та ще й музичний супровід в стилі регтайму.
То Єна сидить за старим обдертим піаніно й спритно перебирає пальцями по клавішах. Ідилія!
Ага! Забув сказати, що поки я увічнював Алю на папері, Єна стала на другому плані за нею й почала роздягатись. Та голяка не лишилась, а вдягла махровий смугастий халат. Покрутилася в ньому, то розпускаючи поли, то напахуючи одна на одну. Зрештою, заспокоїлась і сіла до піаніно.
Зрештою, в Алі заніміла рука й вона взяла тайм-аут.
Я приводжу до робочого стану інструменти. Підводжу голову. Аж наді мною, просто впритул стоїть Єна. Поли халата розпустила, але груди прикрила руками.
Якось ніяково посміхаючись, говорить мені:
– Слухай, позвони в Дарницю на АТС і взнай один телефонний номер…
Тут треба пояснити. У місті, щоб набрати номер телефону, спочатку треба було набрати певну літеру. А для того, щоб додзвонитись у кілька дальніх районів, треба було дзвонити на АТС того кутка. Тоді вже тебе з’єднували з абонентом.
– Дівчатка, а чого б вам самим та не подзвонити?
– Слухай, справа делікатна, по жіночій частині. Нам треба, щоб подзвонив чоловік.
– Ну, добре, добре, умовили. То чий та який вам номер потрібен?
– Лікаря Луки!.. Тобі ще треба щось пояснювати?..