Я й питаю, чи сапфір цейлонський, а чи, може, австралійський? Таїсія Павлівна зробила великі круглі очі, скинула вгору наведені брови: «Невже це сапфір.?! А я й не знала. Скажіть, а яка відмінність між цейлонськими та австралійськими… ну, цими, сапфірами?» От така була Таїсія Павлівна наївна й необізнана…
Але облишимо ілюстрації та повернімось до тексту. А текст ой який же інтригуючий! Ну, просто тобі казки «Тисяча й однієї Луб’янської ночі»! Ось хоча б оповідь про ліквідацію царського генерала Євгена Карловича Міллера, якого викрав у Парижі славний терорист Яша Серебрянський (Бергман): «Особо секретных узников содержали в НКВД под чужими именами, под ними же – отправляли на тот свет. Именно этим, видимо, вызвана была необходимость особого подтверждения личности “Иванова под № 110” начальником тюрьмы при выдаче его коменданту Блохину. Не исключено, что и сам комендант НКВД Блохин (а это – как-никак генеральская должность) так и не узнал, кого он в майский день 1939 года лично возил на расстрел в московский крематорий… И уничтожен был “Иванов под № 110” по известному шаблону, применявшемуся лишь к особо секретным узникам: их привозили в здание крематория, в подвальном помещении, прилегающем к жерлу огнедышащей печи, пристреливали и сразу же, или почти сразу, что зависело уже от чисто технических причин, бросали в огонь».
Читав я, читав цю захопливу оповідь сина обер-убивці, поки не дочитався до історії про охорону кремлівських небожителів. І ось про що дізнаюсь: у товариша Леніна було двоє охоронців. Після замаху й поранення вождя охорону збільшили аж удвічі! Тобто тепер під командою Абрама Бєлєнького було аж чотири ленінських охоронці. Коли Леніна не стало, В. Р. Менжинський викинув геть Абрама Бєлєнького й призначив львівського перукаря Паукера відповідальним за безпеку Сталіна та інших членів Політбюро. Оцей послужливий Фігаро допоміг, а, власне, був головним мотором, організувати сталінську охорону в декілька тисяч сексотів. Це не враховуючи особливі військові підрозділи, які цілодобово знаходились поруч у повній боєготовності. Та найбільшою ознакою довіри Сталіна було те, що він зробив цього оперативника й блазня водночас своїм особистим перукарем. Підставив свою найдорогоціннішу у світі горлянку під нищівне лезо в руках галицького єврея!.. Хто забув чи не знає, то нагадаю: рудувата личина Коби була добре дзьобана віспою. І як би він не скородив себе безпечною бритвою, у заглибинах лишались щетинки. А це ще більше робило личину Вождя рябою… Гоління рябого Володаря було вершиною довіри, а початком стала пристрасть Коби до оселедців. Він їх наминав без міри. Та це були російські оселедці дешевого, грубого посолу. Паукер змикитив і почав замовляти для Кремля вишукані закордонні сорти. «Некоторые из них, так называемые “габельбиссен”, немецкого посола, привели Сталина в восторг. Под эту закуску хорошо идет русская водка. Паукер и тут не ударил в грязь лицом, он сделался постоянным собутыльником вождя». Та не тільки тілесну поживу постачав кремлівський Фігаро своєму патронові.
Щоб бути точнішим, процитую втікача Олександра Орлова, майора НКВД, який прослужив в органах двадцять років: «В Москву приехал из Праги чехословацкий резидент НКВД Смирнов (Глинский). Выслушав его служебный доклад, Слуцкий попросил его зайти к Паукеру, у которого имелось какое-то поручение, связанное с Чехословакией. Паукер предупредил Смирнова, что разговор должен остаться строго между ними. Он буквально ошарашил своего собеседника, вынув из сейфа и раскрыв перед ним альбом порнографических рисунков. Видя изумление Смирнова, Паукер сказал, что эти рисунки выполнены известным дореволюционным художником С. У русских эмигрантов, проживающих в Чехословакии, должны найтись другие рисунки подобного рода, выполненные тем же художником. Необходимо скупить по возможности все такие произведения С., но обязательно через посредника и таким образом, чтобы никто не смог догадаться, что они предназначаются для советского посольства. “Денег на это не жалейте”, – добавил Паукер. Смирнов, выросший в семье ссыльных революционеров, вступивший в партию еще в царское время, был неприятно поражен тем, что Паукер позволяет себе обращаться к нему с таким заданием, и отказался его выполнять. Крайне возмущенный, он рассказал об этом эпизоде нескольким друзьям. Однако Слуцкий быстро погасил его негодование, предупредив еще раз, чтобы Смирнов держал язык за зубами: рисунки приобретаются для самого “хозяина”! В тот же день Смирнов был вызван к заместителю наркома внутренних дел Якову Агранову, который с нажимом повторил тот же совет. Значительно позднее старый приятель Ягоды Александр Шанин, чьим заместителем я был назначен в 1936 году, рассказал мне, что Паукер скупает для Сталина подобные произведения во многих странах Запада и Востока».