Про таку модель можна було тільки мріяти. Сіла й завмерла. Як на щастя, я дуже економно користувався своєю кульковою ручкою. Ні до того, ані після того ні в кого я подібної кулькової ручки, коричневого кольору, не бачив. Мені її ще в Києві подарував один зальотний єзуїт-місіонер. Казав, що на заході стежать за моїми доробками. Я тоді над цим ділом посміявся. Але в травні вже 1992-го зовсім інша людина з-за бугра сказала мені, що мої роботи мали тоді успіх. Може, тому мені й не давали дихати? Хоча й не били відверто.
На товстому крейдяному папері коричнева паста йшла рівненько-рівненько, без жодної «галушки», що завжди буває навіть із найкращими кульковими ручками.
Першого дня ми не розмовляли. Я можу розмовляти без будь-якого зусилля під час сеансу. Але коли можна не розважати натуру різними базаринками, то працювати набагато легше.
Моїй моделі малюнок сподобався, і ми домовились, що наступного дня я зайду до неї, бо вона ще не знає свого розкладу.
Кімната моєї моделі була така ж гола, як і всі кімнати 4-го жіночого поверху. А де не бував – там невідомо мені, чи був там якийсь чисто жіночий затишок.
І от у цій сірій камері, мов у якійсь величезній клітці, зустрілись три дивні птахи: моя туготіла, як качанчик, модель; висока, тонка й довгонога, як паризька манекенниця, дівчина з величезними світлими очима; і якась шорстка, гостра й нестримна в рухах, зовсім сіра дівиця.
Оскільки моя туготіла модель не була об’єктом моїх зальотів, то я не вважав безтактним зразу ж почати агітацію «манекенниці». Моя модель це сприйняла зовсім спокійно. А от сіра птаха почала то закурювати, то гасити сигарету, ходити по кімнаті, совати книжки на столі. Потім поклала одну недокурену сигарету до бляшанки з-під консервів і впритул підійшла до мене.
– Треба поговорити. Вийдемо.
Вийшли в коридор. Тільки зачинились двері, сіра птаха рвонулася до мене, обдавши гарячим смородом тютюну. Курила чортячі кубинські, здається, «Легерос».
– Ти от що: малювати – малюй!.. Але щоб мені не було нічого такого…
– Вибачайте, мила дівчино, по-перше, якщо ви знаєте про мене, то я справді малюю. І малювання в мене не зачіпка до знайомства. А відносно всього такого, то це просто технічно неможливо, бо при малюванні потрібна добра відстань, а при всьому такому – навпаки… І до речі, при чому тут ви?
– А при тому, що це моя дівчина… Зрозумів?.. Будеш перти на неї, пасть порву!.. Ну, як, домовилися?..
– З вами я домовився. Тут усе ясно. Тепер піду з нею домовлятись.
Сіра зайшла трохи загодя до кімнати й пожадливо докурила смердючу кубинську сигарету. Довгоногу райську пташку я вмовив швидко, але не через те, що я був такий сильний агітатор, а тому, що коли красуня зиркнула на цього сірого кобла, то та їй стверджувально кивнула головою.
Як колись писали класики сентиментальної літератури, трохи схвильований несподіваним ходом подій, але все ж задоволений ним, я забрав карооку модель і ми поспішили на сьомий.
По обличчю моделі зрозумів – вона просто щаслива, що я тягну її до себе.
На сеансі малюнку 24 червня 1973 року книжку вона не читала. Відклала.
– Не можу читати. Не йде мені в голову… – Сіпонула гладенькими плечима, здригнулася й сказала: – Страшна вона людина… Я її дуже боюсь…
– А що, хіба є чого її боятись?.. – вирішив я спровокувати свою модель.
– Є!.. – Помовчала, а потім додала: – У нас, на Кубані, у станицях, я таких страшних людей не бачила… Страшна людина.
Але далі ця тема розвитку не знайшла, бо, щиро кажучи, щось мені розхотілось у всі ці страсті заглиблюватись. Хотілося тільки ще помалювати довгоногу красуню та й кінець. Ми з нею домовилися, що вона прийде наступного дня в наш гуртожиток. Вона не наша, а музикант із якогось інституту культури, чи що… Тільки не добрав, чи віолончелістка вона, чи флейтистка.
Але наступного дня довгонога не прийшла.
І кубанська дівчина затрималася до вечора в інституті. Тому й малював я ревниву коблу. Малював її у своїй кімнаті, бо коли я прийшов, а її дівчина не з’явилась, то я все сидів та сидів, аж поки вона спокійно роздяглася при мені, накинула на голе тіло халат, узула шльопанці, і так ми з нею і їхали в ліфті. Я при повному параді (тільки краватки не вистачало!), а вона в шльопанцях на босу ногу й притримувала поли халата на голому тілі руками, бо ні поясу на ньому, ні ґудзиків.
Імені не пам’ятаю
Проблем із моделями в мене не було. Проблеми були з приміщенням. Так з цією дівчинкою трапилось. Вона вже який день тут на пірсі нудилася, її матуся все жувала біляші та виноград. І все на дочку цикала.