Вогонь майже завмер. Треба було б підкинути сухого хмизу, але запаси дров майже розтанули…
— Цей вогонь ще буде тліти весь день, — дід знову прочитав його думки. — Не переймайся, роби своє діло! Я подрімаю…
Дід забився в куток, а Дмитро витяг розкладного стільчика, табуретку, яка служила йому робочим столом, ще раз переглянув стос паперів…
Все підготовлене, але з чого почати?
Він стільки разів продумував композицію свого роману!
Зав’язка твору мала бути простою та інтригуючою. Зовсім випадково зустрічаються в дорозі вільний філософ і учений. В них починається дискусія… але з чого почати? Хто має заговорити першим, яка зачіпка має спровокувати їх на розмову?
Дмитро ще не остаточно визначився, який філософський напрям будуть представляти його герої. Класична «пара» — Дао Цзи і Конфуцій. Про них розповідають багато історій. Але концептуально йому були ближчими суфії — їхнє мислення видавалося більш афористичним, можна сказати, поетичним. В ньому вчувається дух містичної таємничості, недомовленості..
Він теж вважав себе поетом. Інколи навіть надмірно сентиментальним поетом…
Але в його задумі поетичність мала служити лише зав’язкою твору. А далі в розмові двох філософів мали бути розгорнуті дискусійно два різних погляди на сенс людського життя, на обов’язок і свободу, правду і брехню…
Матеріал у нього був достатньо вдало закомпонованим, але сам по собі хрестоматійний виклад видався йому надто сухим…..
Щось би на зразок Декамерона — тільки не в легковажному, а дуже серйозному ключі… перегук думок, притч… прив’язка до ситуації, яка змушує обидвох достатньо багато часу провести разом і скоротати його у філософській дискусії…
А може, це буде Джамі? Прославлений поет і філософ, думки якого трактувалися ученими мужами… Джамі в образі звичайного подорожнього стрічається з книжним проповідником його ідей… це цікаво!
Незрозумілий різкий звук вивів його із задуми. Він не одразу зрозумів, що це був регіт. Такий регіт, від якого, напевно, могла б зійти снігова лавина, якби не була середина літа.
Постать старого була закутана туманом — він стояв на виході з печери і вигукував якісь незрозумілі фрази, які переривалися гучним сміхом.
Дмитро підхопився на ноги і притиснувся до стіни. Він підозрівав, що цей старий божевільний. Та ще й навіжений!
— Ти… ти так пожартувала собі зі старим Юром! Ха-ха-ха! — він аж ногами притупував, щоби стримати свій регіт, а білі клуби туману ходили довкола нього, як вівці…
Вгамувавши напад сміху, старий виплив із білих пелен і присів біля переляканого Дмитра, що все ще стояв під стіною, притискаючи до грудей стоси паперу.
— Шельма є шельма, — вже спокійним тоном сказав старий і ще раз пирснув сміхом.
— Це ви про кого? — Дмитро намагався бути спокійним.
— Та про долю свою — про кого ще? — дід теж заспокоївся і хитрувато поглянув на Дмитра.
Той відклав убік папери.
— Не відкладай роботи, я тобі не буду заважати! А смішно мені з себе, бо я вже роками ні з ким не балакав, а тут щебечу до тебе, як дівка!
То як починається твій роман?
— Та я от власне думаю над початком. Це так важливо — знайти добру зав’язку… все має бути несподівано…
— Випадково… — підказав дід, і в очах його знову зблиснув сміх.
— Ну звичайно — краще випадково… тільки ще не визначився у героях… можна було би взяти суфійських містиків, — одні з них блукали по світу як жебраки, а інші були правителями міст, визначними людьми…
— І ті, що стали жебраками, були вільними мудрецями, а правителі — книжниками…
— Ну, знаєте, — Дмитро на мить забув, що перед ним — неосвічений пастух, і почав аргументувати свою думку як перед рівноцінним опонентом. — Мірило свободи — в самій людині. Важливо не те, чим вона володіє, а те, від чого вона залежна чи не залежна!
— Кому належить ця думка? Ти взяв її зі свого записника? — дід аж палець вгору підняв, аби зупинити Дмитра.
— Та ні, це думка не нова, — але… але я зараз подумав, що коли протиставлю позиції царя і жебрака — то суфії не підходять. Вони умудрилися бути вільними навіть серед розкошів… Ні, суфії не підходять. Залишається «класична пара»…
— Так… важливе не те, чим ти, як здається, володієш… а те, від чого маєш силу відмовитися… — ніби сам до себе проказав дід.
Дмитро присів біля старого і знову поринув у свої сумніви.
Спершу все видавалося таким простим і очевидним. Як робочий конспект: тема, план, виклад основних постулатів по заданій темі, проблеми, висновки, — і використана література. Крапка.