Йому знову захотілося вмерти, — і все, що мало для нього неймовірно велике значення до цього моменту опускання в несподіваний переляк, — раптом зблякло і відійшло дуже далеко…
Можливо, він втратив свідомість…
Грайливий промінчик сонця полоскотав йому очі.
Туман зійшов! Веселе щебетання пташок заповнило ущелину.
Він нарешті осмілів і вийшов з печери…
Білі хмари бігли над синім горизонтом, зблискуючи обвітреними боками, а гори сяяли в каскаді сонячного світла і щасливих барв літа. Якась пташина сіла на гілочку і весело гойдалася, наче закликаючи Дмитра до радісної гри.
Він поглянув на вершину, а потім униз. Старий мав намір іти через перевал, — напевно, йому варто швидко зібрати свої речі і знайти місце для палатки десь там, унизу. Головне — подалі від стежок…
Поспішливо складав свої речі.
На мить йому здалося, що ця печера, яка стала для нього затишним прихистком на два дні, зараз спостерігає за кожним його рухом усіма своїми оголеними челюстями…
Зваливши рюкзак на плечі, обвішавшись своїми пожитками, Дмитро став повільно спускатися стежкою вниз. У ногах ще відчувалася кволість, але радість від того, що нарешті позбувся того клятого діда, додавала йому сили.
За потічком вирішив продиратися кущами, аби знову не натрапити на стежку. Він продирався близько години — і нарешті знайшов те, що шукав: затишну галявинку, оточену високими деревами.
І лиш тут згадав, що в поспіху забув про воду. Він ішов через потічок! Тепер доведеться шукати лісове джерело…
Але втома звалила його з ніг, і з неймовірними зусиллями чоловік розклав палатку, затягнув у неї речі і заснув…
…Він шукав джерело. Продирався густими заростями, провалювався в буреломи. Ноги були мокрі, вода чавкала під ногами, — але джерела не бачив. Ліс ставав усе густішим — врешті він відчув, що не може далі йти. Оглянувся назад, у бік галявини — але і там не видно було просвітку. Дерева стискали його з усіх боків. Вони так міцно змикалися довкола нього, що в якусь мить чоловік відчув себе затиснутим між двома деревами. Він виривався, кричав, — і раптом дерево зліва звалилося, вивернувши коріння. Він полегшено зітхнув — і побачив, як з-під кореня забило, забулькотіло джерело. Вода піднялася по кісточки — і він щасливо черпав її відром…
Прокинувся від того, що йому було важко дихати. Сонце розігріло палатку — а він заснув у всьому своєму спорядженні.
Довго лежав, згадуючи сон. Це щось гарне йому приснилося.
Сон відігнав гнітючі спогади про діда. Врешті, цей дід не такий уже поганий. Просто дивакуватий старий — хоча про свій вік він, звичайно, загнув. Максимум — вісімдесят. Життя серед природи, обмеження в їжі, здоровий спосіб життя. Він, напевно, якийсь знахар, бо розуміється на травах, і люди до нього ходили…
Що ж його так розсердило? Що він хотів почути? Яку правду?
Дмитро був поважною людиною: нікого не вбив, не обікрав…
Дзвонить мобільний телефон. Він наче забув про нього за останніх декілька днів. А, кохана… Він же просив не турбувати хоч декілька днів!
— Так, зайчику, що сталося? Та все добре, — працюю в поті чола… погода гарна… та гроза була недовга… діти як? А мама твоя як? Я радий, що ви гарно відпочиваєте… Який шеф? Декан? Що від тебе хотів? Ага, так просто випадково зустрів… кого влаштувати? Його племінницю? Ту товстозаду блондинку? Він знає, що у нас нема викладацьких ставок! Послухай, я тебе прошу: не втручайся в мої справи на кафедрі! Я знаю, що він твій керівник! Будь ласка, рибко, не тисни на мене! Маю я право на творчу відпустку? Добре, добре, приїду — і все вирішу…
Оце, називається, втік! Хотів зосередитися і розібратися в самому собі!
Той старий був правий: брехня у серці існує… Але вона така слизька, вона не має форми, вона навіть боїться вкластися у якусь думку!
Є речі, які, на перший погляд, видаються дуже простими, тому що вкладаються у просту і звичну форму так званого суспільного мислення. Скажімо, люди одружуються — не важливо, чи їх спонукає до цього закоханість, чи звичайний розрахунок, чи те і друге разом. В принципі, закоханість справжнього чоловіка — це лише благопристойна ширма для здійснення далекоглядного розрахунку. Про жінок не варто й казати. В кожному разі, його випадок — саме той.
Дмитро був маминим тюхтієм — вона мріяла зробити з нього лікаря, але грошей на медінститут їй не вистачило. Родич допоміг влаштувати синочка на філософський факультет, який щойно відкрився. Чесно кажучи, ніхто не знав, які перспективи можуть бути у філософа в час, коли всі намагалися прилаштуватися економістами, юристами, лікарями.