Але Дмитро мав одну добру рису: він умів запам’ятовувати. Шкільна зубрилка стала для нього добрим тренінгом. Він запам’ятовував конспекти від першої до останньої сторінки, — його тішило, що на цьому факультеті не було математики і фізики.
Добре муштрована вихованість теж дала позитивні результати. І не останню роль відіграла зовнішність: у нього було миловиде обличчя, він був педантичним і акуратним. Коли до свого чорнявого волосся додав ще тонкі вишукані вуса, — вони допомогли йому вдало приховати свій внутрішній острах і невпевненість.
У ньому прокинувся акторський талант…
О, він став таким галантним молодим чоловіком!
Поборовши острах висловлювати свою думку, тепер міг дуже вишукано виголошувати промови, інколи не обтяжуючи себе називанням авторів, яких цитує. Хіба що на наукових конференціях він охоче називав імена філософів, вражаючи всіх своєю ерудицією.
На третьому курсі його познайомили з милою дівчиною, яка лише закінчувала школу. Але вона уже точно знала, що буде юристом, — за неї все вирішили.
Мама була щаслива: вона мріяла по таку невістку. Два особняки, батько — власник великого заводу. Тепер її тюхтій буде в надійних руках! Лиш би не втратив свій шанс!
Але Дмитро вперше не захотів так просто здатися матері. Насправді десь глибоко в душі, як у потаємній шкатулці, він ховав свою красиву і дуже щиру мрію. Він мріяв, що колись у житті зустріне свою принцесу — не з палацами, замками і багатими скринями, а з відкритим люблячим серцем…
Коли він інколи дивився у вікно і бачив, як ніжно клопочеться одне про одного сімейка ластів’ят, що звили гніздо на старому балконі, йому дуже хотілося чогось простого і справжнього, як ковток чистого повітря…
Він знав, що мама любила його по-своєму, але змалечку її надмірна опіка, її контроль і насильство над кожним його кроком, кожним словом, її зневага — не лише тоді, коли шмагала його за погані оцінки, а особливо на людях, коли вона витирала хустинкою очі і жалісно говорила, що змарнувала своє життя на цього невдаху, бездару…
Так, йому часто хотілося померти. Особливо думка про звільнення через смерть переслідувала його у восьмому класі. Все було проти нього: нові однокласники, вчителі, які постійно принижували і виставляли на посміх перед класом. І мама, яка ніколи не захистила його…
Батька свого Дмитро не знав — мама лише інколи згадувала про нього, і то лише тоді, коли лаяла чоловіче поріддя…
Йому хотілося радості і любові. Він вірив, що життя не може бути суцільною смугою страждань.
Тепер, коли відчув упевненість в собі, коли побачив, що сам може щось вирішувати, — мама знову втрутилася у найболючіше.
Він ні з ким не міг говорити про свою мрію. Приглядався до дівочих облич, вслухався у їхні голоси, намагався вловити нотку щирості. Але все наче ковзало по якомусь вилощеному паркету: дівчата кокетували, загравали, використовували, а серце не чуло відгомону…
І тоді, коли мама почала сватати його за Ларису, йому здавалося, що його вбивають, — просто заганяють у клітку і вбивають. Мрія про чисту любов була єдиним промінчиком, що давав йому силу робити себе привабливим, цікавим, успішним…
Звичайно, Лариса була гарною дівчиною. Вона йому одразу сподобалася. Найбільше імпонувало те, що вона перша кинула на нього оком. А це вже щось…
Але десь у саду його мрій жила справжня принцеса. Він знав, що вона розуміє його серце, зчитує з його очей те, що поза словами. Він знав, що може сісти поруч із нею, притулитися до її плеча — і просто мовчати. А вона просто любитиме його. Не за вуса, модну краватку, не за його манери.
Перед нею він може бути беззахисним… З нею його серце може бути вільним…
У випадку з Ларисою вмирав вільний сад, зникала навіки принцеса, що чула його серце. Тут була агресивна закоханість дівчини, яка звикла, що отримує все, чого захоче. А вона його захотіла.
Так, коли він поринав у мрії про свою принцесу — йому і в голову не приходила думка про секс. А Лариса дуже швидко збудила в ньому чоловіка. Це було шаленство. Шаленство, яке заступило сад…
Згадуючи свою молодість, Дмитро мимоволі зауважив про себе, що секс у вмілому використанні жінками є наживкою, на яку вони легко ловлять чоловіків. Красень ти чи неотесаний вайло, філософ чи сантехнік — перед цим ти зовсім беззбройний дурень…
Як казав Ніцше, якщо твій друг в молодості виглядає орлом, то почекай, поки він одружиться: якщо одружиться з орлицею — то орел, а якщо з гускою — то гусак…