— Достатньо вичерпно! — вона посміхнулася і поспішила до кола своїх друзів, які давно вже гукали її.
Дмитро присів на колоду і спробував відволіктися від шквалу думок та відчуттів, які розбурхала ця дівчина. Він розгорнув її книжку, яку ще не встиг переглянути, але сутінки не дали читати…
— Ну, як тобі моя «Савонарола у спідниці»? Це її так студенти прозвали! — його однокурсник, шеф Анни, вже добряче випив і був у стані філософської ейфорії.
— Так, міцний горішок! Як ти з нею справляєшся?
— То вона з усіма справляється! Вона так легко ставить всіх на місце, що я інколи думаю собі: це вона керує кафедрою — чи я?
— У тебе з нею щось є?
— Ти що — смієшся? Це тобі не студенточка, що завалює сесію! — друг зареготав і поплескав Дмитра по плечу. Побачивши, що той знітився, вже серйозно сказав:
— Не хвилюйся, старий, це між нами. З ким не буває? Та й робота в нас така! — обидвоє зареготали. — Знаєш, скажу тобі тет-а-тет: у мене була така «давалка», що вирішила півгрупи до мене переводити… Груповуха — це погано, сам розумієш… Ця твоя вирішила свою справу, а потім просто чемно вітається — і все. Просто вміло розрахувалася…
Та якби моя Ксенька знала… жінки дурні… вони не розуміють, що для чоловіків це все нічого не значить… так собі — розслабився і отримав задоволення… а сім’я — то зовсім інше… А Лариска твоя як? Все така ж королева балу?
— Все така ж… — у Дмитра вже зовсім зіпсувався настрій. Десь при чарці і при темі ляпнув йому про ту студенточку. Чи лише з ним таке траплялося? А цей далі нагадує… він навіть забув, як та коза виглядала…
— Послухай, у мене до тебе діло. Я не можу дати Анні тему, яку вона хоче взяти на кандидатську. Не можу, бо треба підперти своїх крутих докторанток, сам розумієш. Анна може гори матеріалу перевернути. А вона вперлася в того Хайдегера — її цікавить феномен мови. Тема не об'їжджена, — сам розумієш… може, ти взяв би її до себе? Я чув, що у тебе з’явилася викладацька ставка…
— І все ти чув, і все ти знаєш!
— Дмитре, будь другом! Колись тебе виручу!
— Я подумаю…
— Думай, філософе…
Молодь співала під гітару, посеред галяви потріскував вогонь. Угар розмов і суперечок помалу розвіявся, — і Дмитро побачив, що Анна стоїть, обіпершись до дерева: уже віддалена від всього, що відбувається довкола неї…
Він тихо підійшов, щоб попрощатися.
— Щиро був вражений вами, — поцілував дівчині руку.
— А ви коли-небудь слухали, що відбувається в природі, коли сходить і заходить сонце? Двічі на добу настає мить істини: все завмирає в благоговінні…
— Я виріс у місті… і в мене мить істини наступала лише тоді, коли на сусідський балкон прилітали весною ластівки…
— Якщо ви це помітили — ваша душа не пропаща…
— Дякую! Обов’язково скажу вам свої враження про книжку!
Книжки він так і не прочитав, зробити Анні пропозицію перейти на його кафедру не насмілився.
Але щось у ньому надламалося… щось дуже змінилося в його житті, тому що від часу їхньої зустрічі його почали переслідувати у снах кошмари з дзеркалами…
Сонце вже добряче припікало, — тільки високі заборола дерев давали прихисток тіні Дмитро ще раз відклав свої папери, які вже починали його дратувати. Всі ці логічні схеми, задуми. — це не спрацьовувало…
Він закрив очі і занурився в тишу й гомін лісу..
Треба відключитися від цих борсань у безглуздих думках. Спробувати звільнити свою «чашку»…
Вже на грані засинання чийсь голос тихо, але чітко й виразно запитав:
— То чому ти вирішив писати книжку? Твої монографії — звичайнісіньке переливання чужих пустот в чужий порожній мішок… нічого переболілого, вистражданого, винесеного із глибин серця! Хто сказав тобі, що в тебе є дар письменника?
Дмитро був надто розслабленим, аби відкрити очі. Він не мав відповіді…
Врешті схопився, порився в рюкзаку, знайшов записник і книжку «Бунт Сократа». Великими літерами вивів у записнику: «Питання» — і тричі жирно підкреслив. Далі записав:
1. Чому я поїхав у гори? Справжня причина!
2. Коли виникла ідея написати роман? Що спонукало? Чесно!
3. Чи збираюся я приймати на роботу Анну? Мотивації «за» і «проти».
4. Що мене притягає в цій дівчині?
5. В чому полягає моя брехня? Кого обманюю? Точніше: коли я взагалі буваю правдивим?
6. Що таке правда — в моєму розумінні?
Спершу фраза вибудовувалася дуже довго, а далі питання самі посипалися без фіксації розумом. Його прорвало! Виявляється, сам не здогадувався, скільки в нього претензій і гострих запитань до власної персони!