Списавши два листки, перевів подих. Відповіді ще мовчали, але йому вже полегшало. Перший крок зроблено.
Гаразд, тепер можна перепочити.
Дмитро зручно вмостився на своєму спальнику і відкрив книжку… просто навгад, на першій же сторінці, яка відкрилась.
«... — Діотімо, я знову перед тобою — як хлопчисько. Минулого разу ти так і не дала мені змоги бодай про щось запитати, — ти засипала запитаннями мене…
— Доречно б тобі повчитися ставити запитання жінці в розмовах зі своєю Ксантіпою!
— Годі, Діотімо, ти знаєш, що Ксантіпа уміє вгадувати всі мої запитання і дуже красномовно відповідає на них, не даючи мені передихнути!
— Не перестаю дивуватись мудрості богів! — засміялася Діотіма. — Не дали занапастити мудру голову солодкими лестощами і приспати твою пильність муркотаннями кішки! Кожного разу, стрічаючись з тобою, бачу, як твоя мудрість набирає блиску діаманта — і все завдяки твоїй непоступливій терці! Хоч і пізнувато, а тебе запрягли до воза!
— Це правда, — спокійно відказав Сократ і присів навпроти Діотіми. — Ніщо так не присипляє розум чоловіка, як ілюзія сімейного благополуччя. Якби не моя Ксантіпа — мені довелося б спати на поцвяхованих дошках, аби не втратити пильність, гостроту слуху і зору.
— Що не дає тобі спокою цього разу, Сократе?
— Це Ерос. Допоможи мені збагнути, чи можна його вважати богом.
— Ти сам сказав, що боги мають бути прекрасними і досконалими, а про Ерота цього не скажеш. Він оманливий і підступний.
— Тоді хто він — людина?
— Він — геній: посередник між богами і людьми. Саме завдяки геніям люди отримують можливість розкривати в собі божественні таланти. Генії навчають і надихають їх через сни і сновидіння, тому ті, кому відкрито тайни геніїв, стають великими художниками, пророками, а всі інші — просто ремісники.
— Виходить, він володіє мудрістю світу?
— Ми уже вияснили з тобою, що Ерос є прекрасний і потворний водночас. І водночас в ньому стільки мудрості, як і невігластва. Він безсмертний і смертний, — як і плоди його діянь… Скажи мені, Сократе: якщо ти шукаєш в Еросі прекрасного — то чи хочеш, аби краса і благо стали твоєю долею?
— Так, Діотімо.
— Чи прагнуть цього всі люди?
— Так, прагнуть.
— Чому ж про одних людей ми говоримо, що вони люблять, а про інших — що вони не здатні на любов?
— Оце й привело мене до тебе, Діотімо…
— Тому, Сократе, що у слово „любов“ ми вкладаємо лише власне уявлення про неї — і відкидаємо всі інші її підміни…
— Невже можна ненависть назвати любов'ю?
— Це — лише одна з її личин…»
Дмитра аж у жар кинуло. Він відклав книжку. На мить йому стало лячно, що зараз Анна-Діотіма розіпне його своїми гострими питаннями, як Сократа…
«Але тоді ти, чоловіче, отримаєш нарешті шанс стати філософом, а не доктором від фільозофії, як сказав той старий…», — іронічно шепнув якийсь голос.
Він перегорнув декілька сторінок і знову почав читати з першої фрази, яка кинулася у вічі:
«…— Треба бути чаклуном, аби збагнути твою мудрість, Діотімо. Ти кажеш, що коли люди прагнуть блага любові, то вони хочуть ним володіти, і володіти вічно. Я вірно тебе зрозумів?
— Так, Сократе. І що вони повинні зробити в пориві до вічного блага?
— Якби я знав це, Діотімо, — не стояв би тут у поклоні перед твоєю мудрістю…
— Вони мають народити, Сократе… Всі люди вагітні як духовно, так і тілесно, — тому вони мають звільнитися від тягаря… Вийди в сад і послухай: заходить сонце… Рожева хмара народжує блиск і осипає самоцвітами верхівки дерев… дерева народжують зітхання і звільняються від екстазу дня… птахи заливаються закоханим свистом і завмирають в передчутті ночі… це все Ерос! Ніч шаленіє від його млості і сновидінь утіхи… Чоловіки й жінки зливаються тілами в пориві заволодіти благом — і зачинають дітей… і звільняються від породільних мук, народжуючи їх… І все ж любов не є прагненням до прекрасного, як вважаєш ти, Сократе…»
Дмитро знову відклав книжку.
Щось защеміло десь там, у глибокому сховку, — в тому місці, де він колись носив мрію про принцесу… миттєво пролинув спогад про своє розчинення в теплому затишку цієї гострої дівчини, — коли раптом відчув себе наповненим, коли вперше здалося, що він самодостатній поряд з іншою людиною… що вона йому не заважає просто бути…