Дмитро навіть увімкнув радіо на своєму мобільному і прослухав останні новини. Вони прозвучали тут, серед цієї чистої запашної галявини, як вибух петард на банальній вечірці…
Раптом до нього дійшло, що в його житті не зустрічалися люди, в яких він помітив би реальну зацікавленість у якомусь дієвому результаті своєї діяльності: особливо коли йшлося про політиків. Вся метушня довкола реформ, змін, посилення громадянської позиції і т. п. є настільки награною й бутафорною, що ніхто з учасників тотальної суспільної гри навіть не пробує приховувати цю награність. Одні грають на полі — і явно відбувають номер, а інші займають місця уболівальників — і теж явно дають зрозуміти, що не вірять гравцям, але з усієї сили дмуть у свої трубки і стріляють з петард, — бо так прийнято.
Хто в його житті був і є правдивим?
Пардон, неправильно сформульоване питання, точніше, не повністю сформульоване: а з ким був і є правдивим він — опиняючись то на полі, то серед уболівальників?
Знову стало нудотно. Питання без відповіді, бо вона очевидна.
Треба братися до праці, поки щось знову не розбалансувало настрій.
Записник вивалився на землю і розкрився на сторінці з гучним заголовком «Питання».
Почекають. Хоча очевидно, що з написання роману вже нічого не вийде, — йому раптом аж соромно стало за банальність задуму, — але можна нормально посортувати свої записи і вибрати найцікавіші думки. Ті, які можуть зачепити за живе…
Принаймні для лекцій чи семінарських цей матеріал згодиться…
Врешті — чому він страждає від невизначеності? Сам себе відправив у цю мандрівку, сам навалив собі на плечі задумів та планів, заплутався у власних думках, придумав собі проблеми — і страждає…
Нехай все пливе так, як само собою складеться. Треба читати, якщо захочеться читати, нарешті відключити мобільний, — адже потреба дзвонити може виникнути хіба у нього..
І просто жирувати собі, поки вистачить кави…
Він навіть згадувати не хотів про вчорашнє читання «Бунту Сократа». Краще цю тему обминати.
Йому нізащо не вдасться так «об`їздити» діалоги філософів, — адже там явно присутній автор. Присутній в кожному. І кожен із героїв присутній у ньому…
Все-таки цікаво: чи була Діотіма коханкою Сократа? І чому він жив з тією відьмою Ксантіпою? Може, він був садомазохістом?
Так, думки можуть далеко завести…
Але як Анна виплуталася з цього? І в чому все-таки, на її думку, полягав бунт Сократа?
Гаразд, при нагоді дочитає.
Він заховав книжку на дно рюкзака, увімкнув свій ноутбук.
З чого почнемо? Може, повернутися до першого задуму — просто укласти своєрідну філософську читанку: «Великі про велике». Матеріалу є достатньо. Вся справа лише в тому, аби надати йому системності, ясності, інтриги, зробити книжку афористичною і лаконічною.
Ця думка йому явно сподобалася.
Відкрив папку «Афоризми», переглянув матеріал. Не покидало відчуття, що упустив щось дуже важливе. Відкрив папку «Книги нет». Тут у нього був банк найціннішої неопрацьованої інформації.
Ось Сократ. Треба буде ще раз переглянути…
А що це за файл? «Мольфар». Коли це він його сюди закинув? І чому у філософію?
Дмитро відкрив документ і почав читати. Автор не був йому відомим.
«Ідея написати цю коротку книжку виникла у мене після зустрічі, що кардинально змінила моє життя. Точніше сказати, кинула засів для змін.
Як зерно жита кидають у землю восени, а навесні бачать поле, засіяне зеленими сходами.
Пройшло дуже багато часу, перш ніж я став усвідомлювати, що змінюю самого себе. День за днем, непомітно і без насильства я став уважно контролювати і зважувати кожен свій крок, кожне слово. Моя пихата і зубоскальна журналістська натура стала поступово змиватися, як суха шкіра змивається при щоденних купелях.
Я все більше став відчувати відповідальність перед людьми, які бували предметом моїх журналістських „досліджень“.
До цього часу мої статті ставили на перших шпальтах газет, тому що вони завжди мали присмак гарячих приправ. Полювання за сенсаціями привело мене до грані, за якою можна було влипнути у багно „папараці“.
Мені били пику, я сам влізав у скандальні бійки. Гострий смак сенсації, бажання не злазити з перших шпальт, врешті-решт — гроші…
Кожна професія має свої провалля і вершини. Мені було тридцять років — вік Христа — а я прагнув ошелешити читача новим „скандалом“ на шпальтах газет, і поза тим очі мої нічого не бачили…