Я не кажу, що вам легше виживати, — але душі вашій звідси зручніше озирати горизонти буття… ви не уявляєте, що твориться там — за якісь декілька сотень кілометрів від вас! Людина створила великі цивілізації, своїм розумом натворила такого, що навіть дуже освіченій людині сьогодні важко зрозуміти, що відбувається. Зараз існують такі технології, які можуть змінювати навіть саму програму, яку Бог заклав у кожній людині. Ця найменша частинка людини, у якій зберігається індивідуальна програма, в науці називається геномом. Це така маленька часточка нашого тіла, що її навіть під мікроскопом важко побачити! А так звані нанотехнології можуть і на такому рівні впливати на людину — лікувати вроджені хвороби, впливати на спадковість, врешті-решт — людство само себе може знищити різними вірусами. Або хоча б частину людства можуть знищити ті, що хочуть світового панування. І зробити це так, що люди навіть не зрозуміють, що їх вбивають: їм можуть запропонувати якісь вакцини для боротьби з епідеміями, навіть креми, пігулки, продукти харчування, — не знаю, чи ви мене розумієте, — але складається враження, що цей процес вже неможливо контролювати…
І де ж тоді Божа воля? Чому Він дозволяє людині заходити так далеко? Невже зацікавлений у її знищенні? Чи Він коли-небудь зупинить людей — чи дасть самознищитися всьому людству?
Дід дуже уважно слухав Дмитра.
— Ну, ти ж сам казав, що не всі навіть освічені люди можуть зрозуміти, куди залазить наука. А якщо вона залазить — то хтось же їй привідкриває двері до своєї комори…
Пізнання, вченість, мудрість — то все наближує людину до Бога. Але і віддаляє від Нього. Поки люди не ділять світ на Добро і Зло, поки не починають самі визначати, хто у цім світі є корисним, а хто — шкідливим, — доти їхнє пізнання не має меж, і Бог сам відкриває їм усі віконечка. Але як тільки вони розділили — вони віддалилися від Бога… бо дерево одне — Добро та Зло існують лише в розумі людини…
— Вони розділили, вони заперечили Бога, захотіли стати вище Нього, — і чому Він їм це дозволяє? Ви ж кажете, що Він дозволяє? Колись дозволив Єві зірвати і вкусити плід, який відкрив їй очі на Добро і Зло! Може, я неправильно висловився, — Єва согрішила тим, що пішла проти Його волі!
— Хто знає, яка була Його воля? Він сам сказав їм про те дерево!
— Він застеріг!
— Може, застеріг, але не втримав! Бо людині було дано Розум! І вона мала з нього скористати! Вона мала вирости, як дитина! Чи раз дитина обпікається і ранить себе? Чи раз її застерігають? Але дитина робить все навпаки, вона обпікається, ранить себе, — і так росте, вчиться, стає сильною!
— Чому ж тоді людство з покоління в покоління стає все слабшим? Чому воно віддалило себе від Бога? І що тоді є первородним гріхом?
— Я тебе спитав, що важливе в дій історії для тебе. Все, що ти мені казав і про що питав, — цікаве. Але все не про тебе…
Дід знову почав щось креслити в повітрі своєю паличкою, наче споглядаючи якісь лише йому видимі картинки.
— Люди зачинають війни, кидаються на смерть — і розповідають одні другим, що роблять це заради якоїсь справедливості. Бо якийсь правитель є недобрий, а той, що виграє війну, вже буде добрий…
А чи багато людей говорять про себе? Про свою облудність, жадібність, жорстокість? Ти не назвеш мені таких серед найбільших людей! І вся наука, вся література, мистецька штука — все творіння людське штрикає пальцем у ганджі інших. І вважають себе через це героями, сміливцями. Всі знають, що Бог і людство зробили не так, а рідко хто може сказати, що в дану хвилю не так чиню я…
Чи ти знаєш таких, що говорили про себе? Ти багато книжок прочитав…
— Ну, чому ж, багато людей шукали пізнання саме своїх таємниць. Ось Сковорода, до прикладу, — може, чули про такого?
— Чув. Але все одно він більше розказував іншим, як їм на себе дивитися, ніж про себе. Бо про себе говорити — діло найтяжче…
Людина продовжує первородний гріх. А він — у тім, що вона забула, ким є. Перестала довіряти Тому, хто дав їй життя. Перестала робити те, що Він заклав у її серце: любити… Любити все, що Він сотворив… і прощати, як Він усім прощає… І в ту хвилину, як Адам і Єва про це забули, вони розділили свій світ — вони подивилися на свої тіла і признали, що є різними. Бо вони побачили тільки те, що зверху, — а не те, що всередині… А що є всередині? — дід знову запитливо зиркнув на Дмитра.
Дід мав звичку зненацька ставити такі питання, що Дмитро завжди розгублювався: яка ж відповідь правильна?
— Всередині — життя, а воно єдине…