– Дуже дякую, – сказала я, відводячи погляд. Він був не першим, хто сказав мені таке.
Розділ 9
Третій зайвий
Час минав набагато швидше, ніж раніше. Школа, робота і Джейкоб – хоча не обов’язково саме в такій послідовності – то був ясний і легкий приклад для наслідування. І Чарлі отримав те, що хотів: я більше не нещасна. Звісно, обманути себе не так легко. Коли я припинила критично оцінювати своє життя (що я намагалася робити не дуже часто), то не могла ігнорувати результати своєї поведінки.
Я була немов загублений місяць – мою планету зруйнував катаклізм, наче за сценарієм фільму-катастрофи, – який, тим не менше, продовжував кружляти по своїй тісній орбіті, ігноруючи закони гравітації.
Я навчилася краще їздити на мотоциклі, а отже, й носила менше бинтів, які так непокоїли Чарлі. Але це також означало, що голос у моїй голові починав зникати, аж поки я зовсім не перестала його чути. Я запанікувала й кинулася на пошуки загадкової галявини з подвійною наполегливістю. Я сушила голову, міркуючи, яким іншим способом можна викликати викид адреналіну.
Я не помічала днів, що минали, – для цього не було причини: я щосили намагалася жити теперішнім, а не минулим, яке тануло, чи майбутнім, яке грізно насувалося. Тож мене здивувала дата, про яку Джейкоб повідомив мене в один із тих днів, у які ми робили домашні завдання. Коли я зупинилася біля його дому, він уже чекав на мене.
– З днем святого Валентина, – сказав він, усміхаючись, але швиденько схилив голову, вітаючи мене.
В руці він тримав маленьку рожеву коробочку. Романтичні цукерки-сердечка.
– Я почуваюся дурепою, – пробурмотіла я. – Сьогодні день святого Валентина?
Джейкоб похитав головою з награним сумом в очах.
– Іноді мені здається, що ти поза реальністю. Так, сьогодні чотирнадцятого лютого. То що, будеш моєю парою на день Валентина? Оскільки ти навіть не подарувала мені льодяників на п’ятдесят центів, зроби бодай це.
Мені стало незручно. Він наче піддражнював мене, але тільки на перший погляд.
– Що саме від мене вимагається? – підстрахувалася я.
– Як правило, це означає, що ти повинна стати моєю довічною рабинею й таке інше.
– Ну, якщо це все… – я взяла цукерку. Я міркувала над тим, як провести в наших стосунках чіткі межі. Знову. Вони, здається, зовсім стиралися, коли я була з Джейкобом.
– То що ми робитимемо завтра? Прогулянка чи знову швидка допомога?
– Прогулянка, – вирішила я. – Ти не один, хто може бути одержимим. Я починаю думати, що я вигадала те місце… – я похмуро дивилася поперед себе.
– Ми обов’язково його знайдемо, – запевнив він мене. – Отже, мотоцикли в п’ятницю? – запропонував він.
У мене з’явився шанс, і я негайно вхопилася за нього, не гаючи часу на роздуми.
– В п’ятницю я збираюся в кіно. Я пообіцяла своїм шкільним друзям, що обов’язково піду.
Майк буде задоволений.
Але на обличчі Джейкоба з’явився сум. Я встигла розгледіти вираз його темних очей, перш ніж він опустив їх долі.
– Ти також підеш, правда? – додала я швидко. – Чи, може, тобі буде нецікаво з компанією нудних старшокласників?
Прекрасна можливість встановити між нами певну дистанцію. Я не хотіла завдавати Джейкобу болю; здається, ми були дивним способом пов’язані між собою, і його біль відлунював у мені. До того ж ідея провести вечір в його компанії (я пообіцялаМайку похід у кіно, але, поміркувавши як слід, зовсім не відчувала ентузіазму) була занадто спокусливою.
– Ти хочеш, щоб я пішов із твоїми друзями?
– Так, – я й справді цього хотіла, хоча й усвідомлювала, що продовжуючи у такому дусі, сама ставлю себе в скрутне становище. – Мені буде приємно, якщо ти прийдеш. Бери з собою Квіла, ото повеселимося.
– Квіл здуріє від щастя. Дівчата-старшокласниці! – фиркнув він і закотив очі. Я не згадала про Ембрі, так само як і Джейкоб.
Я також засміялася.
– Спробую забезпечити йому широкий вибір.
Я домовилася про все з Майком на уроці англійської мови.
– Гей, Майку, – сказала я, коли заняття закінчилося. – Ти вільний у п’ятницю ввечері?
Він звів на мене погляд, в очах з’явилася надія.
– Так, вільний. Хочеш кудись поїхати? Я ретельно обміркувала свою відповідь і мовила:
– Я думала, що ми можемо сходити компанією, – я наголосила останнє слово, – і подивитися разом «Схрещені ниті».
Цього разу я добре підготувалася – прочитала всі анонси, щоб ніхто не захопив мене зненацька. Гіпотетично, цей фільм мав бути кривавим від початку й до самого кінця. Я була не впевнена, що зможу дивитися романтичну історію.
– Хіба не класно?
– Ага, – погодився він із меншим ентузіазмом.
– Круто. За якусь мить до нього повернувся його веселий гумор.
– А як щодо того, аби запросити Анжелу та Бена? Або Ерика й Кеті?
Вочевидь, він хотів улаштувати таке собі колективне побачення.
– А як щодо того, аби запросити їх усіх? – запропонувала я. – І Джесику, а також Тайлера й Конора, а може, й Лорен, – додала я неохоче. Я ж пообіцялаКвілу розмаїття.
– Гаразд, – пробурмотів Майк трохи сердито.
– А ще, – продовжила я, – я запросила кількох друзів із Ла-Пуша. Тож якщо всі прийдуть, нам знадобиться твій «шевроле».
Очі Майка підозріло звузилися.
– Це ті друзі, з якими ти проводиш увесь час за навчанням?
– Так, саме вони, – відповіла я весело. – Можеш вважати це репетиторством – вони тільки в другому класі старшої школи.
– А, – сказав Майк здивовано. Він замислився на якусь мить, а тоді усміхнувся.
Зрештою виявилося, що «шевроле» не потрібен.
Джесика й Лорен сказали, що вони зайняті, тільки-но Майк згадав, що це мійплан. У Ерика й Кеті уже були плани – вони відмічали три тижні з дня початку своїх стосунків чи щось у такому роді. Лорен дісталася Тайлера й Конора швидше, ніж Майк, тож вони були теж зайняті. Навіть Квіла не було – побився з кимсь у школі. Зрештою тільки Анжела з Беном і, звісно, Джейкоб змогли піти.
Зменшення кількості учасників не послабило очікувань Майка. Він тільки й говорив, що про п’ятницю.
– Ти впевнена, що не хочеш подивитися «Завтра й завжди»? – запитав він за ланчем, назвавши романтичну комедію, яка була зараз на вершині популярності. – Вона отримала найкращі відгуки.
– Я хочу подивитися «Схрещені ниті», – наполягала я. – Я налаштована на екшн. Побільше крові й нутрощів!
– Ну гаразд, – Майк відвернувся, але я встигла прочитати вираз його обличчя: мабуть, вона таки звихнулася.
Коли я приїхала додому після школи, біля будинку була припаркована дуже знайома мені машина. Джейкоб стояв, спершись на капот, його обличчя розтягнулося в широкій посмішці.
– Не може бути! – вигукнула я, вискочивши з пікапа. – Ти завершив! Просто не можу повірити! Ти закінчив «реббіта»!
Джейк світився від щастя.
– Минулої ночі. Це його перше плавання.
– Неймовірно, – я високо задерла руку, щоб дати йому п’ять.
Він ляснув долонею по моїй, потім не забрав її, а переплів свої пальці з моїми.
– Ну то що, сьогодні я за кермом?
– Звісно, – сказала я й голосно зітхнула.
– Щось не так?
– Все, я здаюся, не можу нічого вдіяти. Ти переміг. Ти старший за мене.
Він тільки знизав плечима: його зовсім не здивувала моя капітуляція.
– Звісно, що я старший.
З-за повороту долинуло пихкання «шевроле» Майка. Я швиденько висмикнула свою долоню з руки Джейкоба, і на його обличчі з’явився такий вираз, якого я не повинна була бачити.
– Я пам’ятаю цього хлопця, – сказав він тихо, коли Майк припаркувався з протилежного боку вулиці. – Це той, який вважав тебе своєю дівчиною. Він досі так думає?
Я підняла брову.
– Деяких людей важко в чомусь переконати.
– Проте, з іншого боку, – сказав Джейкоб задумливо, – іноді наполегливість дає плоди.