Він подивився на мене винуватими очима.
– Я не казав, що це небезпечно для мене. Я думав про тебе.
– Що ти маєш на увазі? Він опустив очі й копнув камінчик.
– Є ще одна причина, з якої я не повинен перебувати біля тебе, Белло. Перш за все, я не мав розповідати тобі про нашу таємницю. А ще це небезпечно для тебе. Адже якщо я сильно засмучусь… або розізлюсь… то можу тебе поранити.
Я ретельно все обміркувала.
– Коли ти дратувався раніше… коли я кричала на тебе… і тебе трусило?…
– Так, – він схилив голову ще нижче. – Це було дуже нерозумно з мого боку. Треба краще тримати себе в руках. Присягаюся, я не збирався скаженіти, байдуже, що б ти мені сказала. Але… Я так засмутився, коли подумав, що втратив тебе… що ти не можеш змиритися з тим, хто я є…
– А що сталося б… якби ти оскаженів? – прошепотіла я.
– Я б перевернувся на вовка, – прошепотів він у відповідь.
– І тобі не потрібен повний місяць? Джейк закотив очі.
– Голлівудська версія не зовсім вірна, – зітхнув він і знову став серйозним. – Тобі більше не треба так боятися, Білко. Ми про все подбаємо. Ми наглянемо за Чарлі та рештою мисливців – ми не дозволимо, щоб із ними щось сталося. Довірся мені.
Одна фраза була ключова й очевидна, я повинна була звернути на неї увагу раніше, але мене так захопила думка про те, що Джейкоб та його друзі билися з Лораном – я й не помітила, що Джейкоб говорить у майбутньому часі.
Ми про все подбаємо.
Отже, ще не все скінчено.
– Лоран мертвий, – мовила я, важко дихаючи, всередині все похололо від жаху.
– Белло? – запитав Джейкоб тривожно, торкнувшись рукою моєї блідої щоки.
– Якщо Лоран помер… тиждень тому… то виходить, що теперлюдей убиває хтось інший.
Джейкоб кивнув; він міцно зціпив зуби й мовив:
– Їх було двоє. Спочатку ми думали, що його подружка також з нами битиметься – якщо вірити легендам, то зазвичай вурдалаки б’ються до останнього, якщо вбити їхню другу половинку, – але вона просто від нас тікає, а потім знову повертається. Якби ми зрозуміли, чого їй треба, то було б набагато простіше її здолати. Але її вчинки позбавлені будь-якого сенсу. Вона кружляє навколо, наче перевіряє наші позиції і щось шукає – але що? Що вона збирається робити? Сем вважає, що вона намагається розділити нас, тоді у неї більше шансів…
Його голос долинав до мене здалеку, немов із довгого тунелю; я більше не розрізняла окремих слів. На моєму чолі виступили великі краплі поту, а у шлунку закрутило, наче я знову захворіла на шлунковий грип. Я почувалася геть так само, як тоді, коли хворіла на грип.
Я швидко відвернулася від Джейка й перехилилася через колоду. Мене скрутило від несподіваного нападу, страшенно хотілося виблювати; в животі зовсім порожній шлунок стиснувся в клубок.
Вікторія тут. Вона шукає мене. Вона вбиває незнайомців у лісі. Там, де зараз Чарлі… Голова йшла обертом.
Джейкоб схопив мене руками за плечі, щоб я не впала на скелі. Я відчувала його теплий подих на своїй щоці.
– Белло! В чому справа?
– Вікторія, – випалила я, жадібно ковтаючи повітря й борючись із новим нападом.
У голові пролунав лютий рик Едварда.
Я відчула, як Джейкоб тягне мене вгору. Він незграбно всадовив мене до себе на коліна, поклавши мою голову собі на плече. Він намагався втримати мене так, щоб я не впала. Забрав мок ре від поту волосся з мого обличчя.
– Хто? – запитав Джейкоб. – Ти чуєш мене, Белло? Белло?
– Вона не подружка Лорана, – простогнала я, притулившись до його плеча. – Вони просто старі друзі…
– Може, тобі треба води? Лікаря? Скажи, що я можу зробити, – не вгавав він.
– Я не хвора – я нажахана, – пояснила я пошепки.
Хоча словом «нажахана» навряд чи можна було до кінця описати мій стан.
Джейкоб поплескав мене по спині.
– Ти боїшся цієї Вікторії? Я кивнула й затремтіла ще дужче.
– Вікторія – це та рудоволоса жінка? Я знову затремтіла й простогнала:
– Так.
– Звідки тобі відомо, що вона не його подруга?
– Лоран сказав, що її коханцем був Джеймс, – пояснила я, мимоволі намацавши серпик шраму на руці.
Джейк підняв моє обличчя своєю великою долонею й пильно подивився мені в очі.
– Він сказав тобі ще щось, Белло? Це дуже важливо. Ти знаєш, чого їй треба?
– Ще б пак, – прошепотіла я. – Їй потрібна я. Його очі округлилися від здивування, потім знову звузилися.
– Чому? – запитав він.
– Едвард убив Джеймса, – прошепотіла я. Джейкоб так міцно стиснув мене, що тепер не було сенсу ховатися – він мене захистить. – Вона просто… оскаженіла. Лоран казав, вона вважає, що справедливіше буде вбити мене, а не Едварда. Око за око. Вона не знала – мабуть, і досі не знає, – що… що… – я насилу вдихнула. – Що все змінилося, що Каллени поїхали. Й Едварда немає.
Джейкоб був трохи спантеличений, на його обличчі змішалося кілька почуттів.
– Ось у чому справа? І чому ж Каллени поїхали?
– Я всього-на-всього людина. Нічого особливого, – пояснила я, ледь помітно знизавши плечима.
Щось схоже на гарчання – не справжнє гарчання, а радше людське волання – вихопилося з грудей Джейкоба.
– Якщо той клятий кровопивця й справді такий тупий…
– Будь ласка, – благала я. – Будь ласка. Не треба. Джейкоб трохи повагався, але зрештою кивнув.
– Це дуже важливо, – сказав він знову, його обличчя стало серйозним. – Саме це нам потрібно було знати. Ми повинні розказати про все хлопцям зараз-таки.
Він підвівся й поставив мене на ноги. Тримав мене за талію доти, доки не переконався, що я не впаду.
– Зі мною все гаразд, – обманула я. Він досі підтримував мене однією рукою.
– Ходімо. Він повів мене до пікапа.
– Куди ми?
– Я ще й сам не знаю, – зізнався він. – Я скличу збори. Гей, зажди тут. Я на хвилинку, гаразд? – він залишив мене біля машини.
– Куди ти йдеш?
– Я скоро повернуся, – пообіцяв він. Тоді розвернувся й перетнув стоянку одним стрибком, а далі гайнув через дорогу в ліс. Він пронісся між деревами, швидкий та блискучий як олень.
– Джейкобе! – крикнула я услід хриплим голосом, але він уже зник.
Не найкращий час, щоб зоставатися на самоті. Варто було Джейкобу залишити мене, як моє дихання одразу ж прискорилося. Я повільно залізла в машину й одразу замкнула всі дверцята. Проте це не принесло мені полегшення.
Вікторія й справді на мене полює. Це неймовірне везіння, що вона ще досі не знайшла мене, – везіння і п’ять неповнолітніх вовкулак.
Я різко видихнула. Байдуже, що говорить Джейкоб, сама думка про те, що він був близько біля неї, наганяла на мене жах. Мені байдуже, на кого він перетворюється, коли злиться, – в пам’яті сплило її дике обличчя, її червоне, мов полум’я, волосся, Вікторія така безжалісна й незворушна…
Але якщо вірити Джейкобу, то Лоран мертвий. Невже це можливо? Едвард – у мене всередині все перевернулося – розповідав, як важко вбити вурдалака. Тільки інший вампір може це зробити. Але Джейкоб сказав, що вовкулаки створені саме для цього…
Він пообіцяв, що вони наглянуть за Чарлі, – тож тепер я повинна покластися на вовкулак, щоб уберегти свого батька. Але як я можу їм довіритися? Ми всі в небезпеці! Особливо якщо Джейкоб спробує стати між Вікторією та Чарлі… між Вікторією та мною.
Я знову відчула, що мені зле.
Від несподіваного стуку у вікно я зойкнула – та це був тільки Джейкоб, він уже повернувся. Тремтячими руками я відчинила двері.
– Ти й справді нажахана, еге ж? – запитав він, сівши в машину.
Я кивнула.
– Не бійся. Ми подбаємо про тебе, і про Чарлі також. Обіцяю.
– Думка про те, що ти зустрінешся з Вікторією, лякає мене ще більше, ніж те, що вона знайде мене, – прошепотіла я.
Він засміявся.
– Ти повинна вірити в нас. А то це навіть образливо. Я тільки похитала головою. Я вже бачила вурдалаків у бою.