– Я його ледь торкнувся. До заходу сонця на ньому й сліду не залишиться.
– До заходу? – я подивилася на смугу на руці Пола. Дивно, але здавалося, що їй уже більше тижня.
– Вовчі штучки, – прошепотів Джейкоб. Я кивнула, намагаючись приховати здивування.
– А з тобою все гаразд? – затамувавши подих, запитала я.
– Жодної подряпини, – повідомив він самовдоволено.
– Гей, хлопці, – сказав Сем голосно, припинивши цим самим усі розмови в маленькій кімнаті. Емілія стояла біля плити, вишкрібаючи збиті яйця на велику сковороду. Сем досі непомітно гладив її рукою по спині. – Джейкоб має для нас новину.
Здається, Пола це зовсім не здивувало. Мабуть, Джейкоб уже пояснив усе йому та Сему. Або… вони просто прочитали його думки.
– Я знаю, чого треба рудій, – сказав Джейкоб, повернувшись до Ембрі та Джареда. – Саме це я намагався сказати вам раніше, – з цими словами він копнув ніжку крісла, на якому сидів Пол.
– І? – запитав Джаред. Джейк одразу ж посерйознішав.
– Вона хоче помститися за свого дружка – але це не той чорночубий кровопивця, якого ми вбили. Каллени прикінчили її дружка минулого року, і тепер вона полює на Беллу.
Це не було новиною для мене, та я все одно затремтіла. Джаред, Ембрі та Емілія витріщилися на мене з широко роззявленими ротами.
– Але ж вона проста дів чина, – заперечив Ембрі.
– А я й не кажу, що в цьому є логіка. Але саме тому вампірка увесь час обминає нас – вона мітить у Форкс.
Вони продовжували дивитися на мене з роззявленими ротами. Я схилила голову.
– Чудово, – сказав Джаред нарешті, кутики його рота почали загинатися в посмішці. – Тепер у нас є наживка.
Зі швидкістю світла Джейкоб схопив зі столу консервний ніж і запустив його прямісінько в голову Джареда. Але реакція Джареда була швидша, ніж я могла собі уявити, і він упіймав ніж просто перед обличчям.
– Белла не наживка.
– Ну, ти ж знаєш, що я мав на увазі, – відтяв Джаред, не розгубившись.
– Отже нам треба змінити плани, – сказав Сем, не звертаючи уваги на сварку. – Спробуємо, так би мовити, викопати кілька ям і подивимося, чи потрапить вампірка в них. Нам треба розділитися, хоча мені й не до вподоби така ідея. Але якщо вона й справді полює на Беллу, то швидше за все не буде нападати на нас поодинці.
– Скоро до нас приєднається Квіл, – пробурмотів Ембрі. – Тоді ми зможемо поділитися порівну.
Раптом усі схилили голови. Я подивилася на Джейкоба, на його обличчі читалася безнадія, як і вчора по обіді у нього на подвір’ї. Незважаючи на те, що зараз тут, на цій маленькій кухні, хлопці були цілком задоволені своєю долею, ніхто з них не бажав такого своєму другові.
– Не варто на це розраховувати, – сказав Сем тихо, а тоді продовжив своїм звичним голосом: – Пол, Джаред та Ембрі візьмуть на себе зовнішній периметр, а Джейкоб і я – внутрішній. Закінчимо тільки тоді, коли впіймаємо вампірку.
Я помітила, що Емілії не сподобалася ідея Сема розділитися на маленькі групи. Її тривога передалася мені, і я подивилася на Джейкоба.
Сем прослідкував за моїм поглядом.
– Джейкоб уважає, буде ліпше, якщо ти проводитимеш якомога більше часу в Ла-Пуші. Вікторії не спаде на думку шукати тебе тут.
– А як же Чарлі? – запитала я.
– Березневе божевілля – себто полювання на вовків – іще триває, – сказав Джейкоб. – Гадаю, Біллі та Гаррі зуміють утримувати його тут у неробочий час.
– Заждіть, – мовив Сем, піднявши руку. Він поглянув на Емілію, а тоді знову на мене. – Звісно, ідея Джейкоба непогана, але ти повинна вирішити все сама. Ти маєш серйозно обміркувати ризикованість обох варіантів. Сьогодні вранці ти мала змогу переконатися на власні очі, як легко прості стосунки перетворюються на реальну загрозу і як швидко виходять із-під контролю. Якщо ти вирішиш залишитися з нами, я не можу дати ніяких гарантій щодо твоєї безпеки.
– Я не заподію їй шкоди, – пробурмотів Джейкоб, потупившись у землю.
– Якщо є якесь інше місце, в якому ти почуваєшся безпечно… – продовжив Сем, проігнорувавши слова Джейкоба.
Я закусила губу. Де мені безпечно і де я не становитиму загрози для інших? Я знову відмовилася від ідеї вплутувати сюди Рене – в це безглузде полювання, де за здобич правитиму я…
– Я не хотіла би, щоб Вікторія дорогою завернула ще кудись, – прошепотіла я.
Сем кивнув.
– І то правда. Нехай вона залишається на нашій території, де ми зможемо легко з нею покінчити.
Я здригнулася. Найменше я хотіла, щоб Джейкоб, та й будь-хто з хлопців спробував покінчитиз Вікторією. Я подивилася на обличчя Джейка; воно розслабилося й було майже таким, як я пам’ятала його ще до всіх цих вовчих штучок і небезпечних ідей щодо полювання на вампірів.
– Бережи себе, гаразд? – мовила я, відчуваючи, як до мого горла підступає клубок.
Хлопці заходилися голосно висловлювати подив. Усі вони сміялися з мене – всі, окрім Емілії. Наші погляди зустрілися, і я раптом помітила гармонію в її знівечених рисах. Її обличчя було досі прегарним, але на ньому з’явилася ще гірша тривога, ніж на моєму. Мені довелося відвернутися, тому що безмежна любов, яка ховалася за цією тривогою, могла знову змусити мене страждати.
– Обід готовий, – оголосила Емілія, і всі стратегічні розмови припинилися. Хлопці розсілися навколо круглого столу – який здавався замаленьким і міг зламатися під їхньою вагою – й почали з блискавичною швидкістю поглинати омлет просто зі сковороди. Емілія їла разом зі мною, опершись на стійку, уникаючи безладу за спільним столом, і дивилася на хлопців люблячими очима. З її виразу можна було легко здогадатися, що це її родина.
Хай там як, а це було не зовсім те, чого я очікувала від зграї вовкулак.
Решту дня я провела в Ла-Пуші, в будинку Біллі. Він залишив повідомлення на автовідповідачі та у відділку, і Чарлі з’явився саме на вечерю, захопивши з собою дві піци. Добре, що він узяв найбільші, бо Джейкоб розправився з однією з них самотужки.
Я помітила, як увесь вечір Чарлі підозріло дивився на нас обох, особливо на вельми зміненого Джейкоба. Він запитав про волосся; Джейкоб просто знизав плечима та сказав, що так йому зручніше.
Я знала, щойно ми з Чарлі поїдемо додому, Джейкоб знову перевернеться на вовка, як і раніше. Він і його брати тепер будуть завжди напоготові, шукаючи слідів повернення Вікторії. Та оскільки минулої ночі вони прогнали її з гарячих джерел – якщо вірити Джейкобу, вони переслідували її до кордону з Канадою, – вона появиться не скоро.
Але я навіть не сподівалася на те, що вона здалася й відступила. Мені так ніколи не щастить.
Після вечері Джейкоб провів мене до пікапа й довго стояв біля вікна, чекаючи, поки Чарлі першим сяде в машину.
– Цієї ночі можеш спати спокійно, – сказав Джейкоб, поки Чарлі вовтузився з ременем безпеки. – Ми будемо поруч і за всім наглянемо.
– Я хвилююся не за себе, – запевнила я його.
– Ти дурненька. Полювати на вурдалаків – це весело. Це краще, ніж усе інше.
Я похитала головою.
– Якщо я дурненька, то ти – неврівноважений бовдур. Він засміявся.
– Тобі треба відпочити, Белло, люба. Ти маєш утомлений вигляд.
– Я спробую. Чарлі почав нетерпляче сигналити.
– Побачимося завтра, – сказав Джейкоб. – Прокинешся – й одразу до мене.
– Обіцяю.
Чарлі їхав слідом за мною. Я майже не звертала уваги на вогні в дзеркалі заднього огляду. Я думала, де зараз Сем та Джаред, Ембрі та Пол, чи встиг Джейкоб до них приєднатися.
Коли ми приїхали додому, я поспішила до сходів, але Чарлі мене випередив.
– Що відбувається, Белло? – запитав він, поки я не втекла. – Я думав, що Джейкоб вступив у банду і що ви по сварилися.
– Ми вже помирилися.
– А банда?
– Не знаю – хто може зрозуміти підлітків? Вони такі загадкові! Та я зустрілася з Семом і його нареченою Емілією. Вони здалися мені дуже приємними людьми, – я знизала плечима. – Мабуть, це було просто якесь не порозуміння.
Вираз батькового обличчя змінився.