– Мені не подобається така реальність.
Джейкоб вивільнив одну руку, щоб узяти мене за підборіддя, і поглянув мені в очі.
– Так, усе було б набагато простіше, якби ми були людьми, правда?
Я зітхнула.
Ми довго дивилися одне на одного. Його долоня ковзала по шкірі, обпікаючи мені руку. Я знала, що на моєму обличчі читався сум і туга – я не хотіла прощатися з ним навіть ненадовго. Спочатку його лице було таке ж, як і моє, але потім вираз змінився.
Він відпустив мене і потягнувся вільною рукою до моєї щоки, а тоді провів пальцями по підборіддю. Я відчула, що його пальці тремтять – але цього разу не від люті. Він притиснув свої палючі долоні до моїх щік.
– Белло, – прошепотів він.
Я завмерла. Ні! Я ще нічого не вирішила. Я не знала, як поводитися, чи можна мені так чинити, але зараз уже не було часу. Та я не остання дурепа і розумію, що відштовхнувши його зараз, я зіткнуся з непередбачуваними наслідками.
Я подивилася на нього. Це був не мійДжейкоб, але він міг би стати моїм. Його обличчя було таке знайоме й любе. Я так міцно любила його – по-своєму. Він був моєю відрадою, моєю тихою гаванню. Просто зараз я можу зробити так, що він завжди належатиме мені.
Аліса повернулася ненадовго, і це нічого не міняє. Справжнє кохання втрачене назавжди. Прекрасний принц ніколи не повернеться, щоб поцілунком розбудити мене від сну. Та й зрештою, я не принцеса. То що там у казках говориться про іншіпоцілунки? Про звичайні, буденні поцілунки, які не розвіюють ніяких заклять?
Може, це буде так легко, як тримати Джейка за руку чи обнімати. Може, мені сподобається. Може, я не почуватимуся зрадницею. До того ж кого я зараз можу зрадити? Хіба що саму себе.
Не відводячи очей, Джейкоб почав нахилятися до мене. Я досі так нічого й не вирішила.
Пронизливий телефонний дзвінок змусив нас обох підскочити, але Джейк усе ще не відводив очей. Він вивільнив одну руку й потягнувся до слухавки, досі гладячи другою долонею мою щоку. Його темні очі продовжували стежити за мною. Я була занадто спантеличена, щоб хоч якось відреагувати, а тим паче усвідомити, що нас перервали.
– Дім Свонів, – сказав Джейкоб хриплим напруженим тоном.
Хтось відповів і на якусь мить Джейкоб завагався. Він виструнчився і забрав руку з мого обличчя. Його очі були збентежені, обличчя зблідло, і я могла закластися на всі наявні гроші, що це була Аліса.
Я прийшла до тями й простягнула руку до слухавки. Джейкоб проігнорував мене.
– Його тут немає, – сказав Джейкоб, у його словах відчувалася загроза.
Почулася коротка відповідь, а потім ще одне запитання, бо Джейк неохоче додав:
– Він на похороні. А тоді повісив трубку.
– Бридкий кровопивця, – пробурмотів він і повернувся до мене. Його обличчя знову перетворилося на гірку маску.
– Чому ти кинув слухавку? – люто прошипіла я. – Це мійдім і мійтелефон!
– Заспокойся! Він перший кинув слухавку.
– Він? Хто це був? Джейк скривився і фиркнув:
– ДокторКарлайл Каллен.
– Чому ти не дав мені з ним побалакати?
– Він не тебе до телефону, кликав – сказав Джейкоб холодно. Його обличчя було спокійне, без емоцій, але руки тремтіли. – Він питав, де Чарлі, і я відповів. Не думаю, що я порушив якісь правила етикету.
– А тепер слухай мене, Джейкобе Блек…
Та він не слухав. Тільки оглянувся, наче його хтось покликав. Його очі розширилися, а тіло напружилося, й він затремтів. Я також прислухалася, але не почула ні звуку.
– Бувай, Білко, – випалив він і рушив до дверей. Я побігла за ним.
– У чому справа?
Раптом він зупинився і розвернувся, я налетіла на нього, а він почав бурмотіти собі під ніс прокляття. Він знову відвернувся, відштовхнувши мене вбік. Я оступилася й упала на підлогу, перечепившись через його ноги.
– Чорт! – зойкнула я, коли він спробував ривком вивільнити ноги.
Я намагалася підвестися, в той час як він кинувся до задніх дверей; раптом він завмер на місці.
Аліса нерухомо стояла біля підніжжя сходів.
– Белло, – сказала вона задихано.
Я звелася на ноги й попленталася до неї. Її очі здавалися здивованими і якимись далекими, а обличчя витягнулося й побіліло. Її делікатне тіло тремтіло від внутрішнього хвилювання.
– Алісо, в чому справа? – крикнула я і поклала руки їй на обличчя, бажаючи хоч якось її заспокоїти.
Вона різко подивилася на мене розширеними від болю очима.
– Едвард, – це все, що вона сказала. Моє тіло відреагувало швидше, ніж розум зумів уловити зміст
її слів. Спочатку я не втямила, чому кімната попливла і закрутилася, чому у вухах лунав дивний звук. Мій мозок занадто напружився, щоб збагнути, чому обличчя Аліси було таке стурбоване і як усе це стосується Едварда, – моє тіло похитнулося, шукаючи полегшення у непритомності, захищаючись від жорстокої реальності.
Сходи вигнулися під дивним кутом.
До вух моїх долинуло злісне шипіння Джейкоба – він брудно вилаявся. Мені це не сподобалося. Його нові друзі явно погано на нього впливають.
Я опинилася на канапі, не розуміючи, як туди потрапила; Джейкоб досі лаявся. Це було схоже на землетрус – канапа піді мною трусилася.
– Що ти з нею зробила? – кричав він.
Аліса його проігнорувала.
– Белло? Белло, припиняй це негайно. Нам треба поспішати.
– Не підходь, – застеріг її Джейкоб.
– Заспокойся, Джейкобе Блек, – наказала Аліса. – Ти ж не хочеш перевернутися просто у Белли на очах.
– Не думаю, що у мене виникнуть проблеми з самоконтролем, – відповів він, але його голос звучав спокійніше.
– Алісо? – мій голос був слабкий. – Що сталося? – запитала я, хоча й не хотіла цього знати.
– Не знаю, – простогнала вона. – Про що він тільки думає?
Я намагалася встати, незважаючи на запаморочення. Я зрозуміла, що вхопилася за руку Джейкоба, щоб не впасти. Це не канапа тряслася, це він трусився.
Коли я знову подивилася на Алісу, вона витягала з сумочки маленький срібний телефон. Її пальці набрали номер так швидко, що здалися розмитою плямою.
– Розо, мені треба поговорити з Карлайлом, негайно, – вона чітко вимовила кожне слово. – Чудово, тільки-но він повернеться. Ні, я буду в літаку. Слухай, є звістки від Едварда?
Аліса замовкла, уважно слухаючи, жах в її очах зростав із кожною секундою. Її рот округлився, а телефон у руці затремтів.
– Навіщо? – мовила вона, задихаючись. – Навіщоти це зробила, Розаліє?
Якою б не була відповідь, але вона змусила щелепи Аліси стиснутися від люті. Її очі спалахнули і звузилися.
– Що ж, Розаліє, у будь-якому разі ти помиляєшся, тепер це стане проблемою, ти так не думаєш? – запитала вона роздратовано. – Так, ти правильно мене зрозуміла. З нею все гаразд – я помилилася… Це довга історія… Але тут ти також помиляєшся, тому я і дзвоню… Так, саме це я бачила.
Голос Аліси став грубим, її губи вигнулися, оголюючи зуби.
– Уже трохи запізно, Розо. Залиш свої каяття для тих, хто в них іще вірить, – різким рухом пальців Аліса швидко захлопнула телефон.
Коли вона повернулася до мене, в її очах читалася мука.
– Алісо, – випалила я швидко. Я не могла дозволити їй вимовити бодай слово. Мені необхідно ще кілька секунд, перш ніж вона заговорить і її слова зруйнують решту мого життя. – Алісо, Карлайл повернувся. Він щойно телефонував…
Вона витріщилася на мене, нічого не розуміючи.
– Давно? – запитала вона глухо.
– За півхвилини до того, як ти з’явилася.
– Що він сказав? – вона зосередилася, чекаючи на мою відповідь.
– Я з ним не говорила.
Я метнула погляд у бік Джейкоба.
Аліса подивилася на нього своїм пронизливим поглядом. Він підскочив, але залишився біля мене. Він незграбно присів, немов бажаючи затулити мене своїм тілом.
– Він покликав Чарлі, – пробурмотів Джейкоб трохи ображено, – і я сказав йому, що Чарлі немає вдома.
– І це все? – не вгавала Аліса, її голос був крижаний мов лід.