— У готелі дискотека, — сказала мама. — Сьогодні ввечері. Ти б пішла, може, познайомишся з ким-небудь…
— Самі йдіть, — Каська знизала плечима. — Закладуся, що буде музика вашої молодості. Якась там ламбада чи щось таке…
— Ти ж не можеш так постійно сидіти… ти молода, повинна розважатися…
— Якось не хочеться. Краще почитаю чи помалюю. Не маю бажання ні з ким знайомитися.
— Ти сумуєш?
— Я? Просто зосереджена. Зрештою, піду скупаюся, — і відклала книжку, головним чином, щоб закінчити це розпитування. — Йдете?
— Ні, — відповіли обоє.
Якби не те, що до моря вона майже побігла, мабуть, Каська почула б, як вони говорять про неї. Що хвилюються, бо в неї так довго немає хлопця. «Пхе, — відповіла б вона. — Може, і немає. Але в мене є те, чого я завжди прагнула, я вчитимусь там, де хотіла. І не треба мені для щастя жодного хлопця. Хіба що, якби той… Отой, якого я зустріла після іспиту». Каська навіть не знала, чи він вступив і як його звати. Але відчувала, що він не такий, як усі. І що тепер, якщо вона знову закохається, то вже не так по-дурному. Що цього разу то буде хтось незвичайний. Може, не цей. Може, хтось інший, колись. Може, їй доведеться довго чекати, та це байдуже. Каська занурилася в лагідну солону воду й перевернулася на спину. Над нею простягалася безкрая, чиста блакить. Кася знову відчула себе вільною.
Адріан з аеропорту поїхав відразу до батька. Щоправда, їхні стосунки досі були не ідеальними, але Адріан твердив, що він же хотів бути з Лінкою, а та його відшила. Чи повірив у це батько? Невідомо. Лінка, певна річ, його розкусила. Відразу зрозуміла, що він сказав це просто так, аби про нього не думали погано. А в неї ніби рентген в очах… Цього разу його поїздка була спонтанною. Батько напевне зрадіє. Ну, і до Лінки піде обов’язково. Адже він мусить провідати свою дитину. Що буде, якщо мала геть його забуде?
Постукав у двері, але ніхто не відповів. Що ж, він не знав графіку батькових чергувань. Мабуть, у того нічне чергування, і його немає вдома. Крутонув ключа в замку й увійшов. Відразу відчув особливе зворушення, як бувало щоразу, коли сюди приїздив. Попри все. Дім — це дім…
Подумав, що розпакує речі, прийме душ, а тоді перегляне свої старі картини. Хотів знайти підтвердження того, що за цей рік він розвинувся, що справді малює краще. Та раптом почув якісь голоси в сусідній кімнаті. І музику. Он як! То тато не сам. Йому стало неприємно. Звичайно, він знав, що батько й та жінка… Але не сподівався, що йому доведеться побачити їх удвох на власні очі.
— Агов, — гукнув він настільки голосно, що вони мусили почути. Справді, музика вмовкла, і двері відчинилися.
— А ти що тут робиш? — спитав батько.
— Привіт, тату. Швидше, що вона тут робить, — відповів Адріан і відразу зрозумів, що повівся по-хамськи.
— Ти не попереджав, що приїдеш.
— Перепрошую. Добрий день, — привітався він із жінкою, яка стояла в дверях, гарно вдягнена й нафарбована. Мабуть, прийшла до батька на побачення. Добре, що він не застав їх у ліжку. Бр-р-р. Жах.
— Не попереджав, бо це сталося так… несподівано. У мене канікули. Я хотів… побачити свою дитину.
— Лінки немає у Варшаві, — відповів батько.
— Як це немає?
— Просто. Поїхала на канікули. А що в цьому дивного?
— Куди?
— Не знаю. Подзвони їй, — порадив батько. Щось дивне вчувалося в його інтонаціях. Щось, чого Адріан не міг зрозуміти.
— Ну, то я… перепрошую. Не хочу вам заважати, — сказав він. Нехай собі думають, що він культурний і шляхетний. — Мені можна залишитися? Я надовго не затримаюся, у мене зворотній квиток на післязавтра. Ще хочу з кількома людьми зустрітися…
— Звичайно, — мовив батько. — Це твій дім. Хоча на майбутнє я б волів, щоб ти попереджав про свій приїзд. У мене теж є особисте життя.
Адріан почувався ніяково. Справді, що хорошого він зробив? Але й батько гарно вчинив! Уже її сюди привів? Пригадав маму, і йому стало страшенно прикро. Він сподівався, що там, де мама зараз, вона всього цього не бачить. Що там чудово, і земні справи людину анітрохи не турбують.
Зачинив за собою двері своєї кімнати. Йому перехотілося дивитися на власні картини. Треба подзвонити до Лінки. Що довше він зволікатиме, то гірше. Зараз восьма вечора. Невдовзі буде запізно.
Лінка й Оскар приспали Єву, а тоді сіли разом пити чай на терасі. Уже кілька днів їм удавалося вкладати малу о тій самій порі, і це був неабиякий успіх. Єва досі прокидалася вночі, та лише раз, тож Лінка почувалася виспаною й щасливою. Вони провели тут уже тиждень, і своє перебування в Оскаровому домі дівчина вважала найкращими канікулами у своєму житті.