Місто змін змінило його коханку. Слід було вивозити її звідсіля раніше, спала Габі на гадку запізніла думка, бодай півроку тому, може, вона б і залишилася людиною. Порожня оболонка на крутому повороті хитнулася, вдарилася об двері, зламалася в деяких місцях і повільно посипалася на підлогу.
Габінський відвіз наяду на берег річки Кальміус. Дістав з автівки і поклав біля води. Жовто-червоний вітер — одночасно і прохолодний, і теплий. На протилежному березі не вгавали проросійські мітинги, і сюди долітали уривки блискавичних гасел і гарячих промов.
Біля облдержадміністрації працювали великі чорні колонки. Хулі зробиш, браття, настала лиха година… танки йдуть на Донбас, піндоси і бандерівці пішли у наступ, вигнали з країни проффесора-проффесора… об’єднаємося з іншими sapiens sapiens нашого типу мислення… дати відсіч жидо-бандерівський навалі…
Сентенції долітали уривками чи навіть радше уламками. Гудів гучномовець. Читали вірші, які саме, не завжди було зрозуміло, але безумовно римовані. Десь на самісінькому, як сямісен, денці своєї свідомості Габінський відмітив, що жоден патріотизм не любить верлібру. Далі пішла «Катюша». Після неї знову хтось щось закричав у мікрофон.
Сосіпатра підсохла трішечки й оговталася. Виринула із заростів чистотілу й молочаю, попросила сигаретку. Голос її, відчутно змінений, все ж таки можна було впізнати. Мляво посміхнулася, жадібно затягнулася «Мальборо». Вітер посилився, і від ОДА понесло через Кальміус: «И поёт мне в землянке гармонь про улыбку твою и глаза…»
Сосіпатра досмоктала сигаретку до самого фільтру, задумливо подивилася на Габу, пограла жовнами, викинула нижню губу, спіймала невеличке жабеня, яке необережно вибралося на берег, і проковтнула. Глянула на Габу трішечки ніяково, похитала головою і раптом загула: «Ой козаче, що робить будем? Ой, ой, ой, ой, ой! Ой треба ж нам та колисочки, ой ти душка мой! Од Києва до Ростова, сюда-рита, й рита, й том, Колисочка берестова, гоп-тіра, ром-бом-бом!» — і поповзла до води.
— Я хочу, чтоб услышала ты, — відказав Габа, — как тоскует мой голос живой.
— Нічого, перемелеться, — відізвалася Сосіпатра.
Вода була сірою уздовж берега і чорніла на середині. Вітер знову посилився, нагнав хмар, ударив у землю великими зеленими хвилями. Залітало гайвороння, закричало весело і металево. Габа натягнув на голову каптура. Дерева тріщали, старі тогорічні сухі гілки сипались донизу. А Сосіпатра все повзла й повзла, залишаючи по собі темний і слизький слід.
— Чи побачимося ще хоч раз? — крикнув він, коли наяда торкнулася тілом води.
— Навіть не сумнівайся, одного разу побачимося.
— Мені більшого й не треба.
— Та чи сподобається це тобі, хто знає.
— Коли саме?
— Коли Кобиляча Голова дійде до якісних та відносних прикметників, — відповіла наяда, загриміла, як дитячий барабан, і скотилась у воду. За секунду від Сосіпатри на поверхні не залишилося навіть кіл.
— Хай тебе Бог береже, кохана, — пересмикнув плечима Габа. (Згадай мої гріхи, наяда, ти в своїй молитві. В твоих молитвах, нимфа, все, чем я грешен, помяни.) Він підібрав запальничку, що залишила на березі Сосіпатра, кілька разів підкинув її на долоні, а потім жбурнув у Кальміус. Вдивляючись у чорно-синє небо понад танцюючими деревами, попрямував до авто. Це не має, врешті-решт, жодного стосунку ні до революцій, ні до еволюцій, подумалося йому. Це просто такі метаморфози, кардинальні перетворення. Слід звикнути і не ставити зайвих запитань. Блискавка засліпила очі одночасно з новим пароксизмом: «Пусть ярость благородная вскипает, как волна…»
Габа сів за кермо, поклав голову на руки і безголосо заплакав. У дах автівки з гуркотом вдарили струмені води. Нарешті почалася злива.
кондицюналіс
Отак міркуючи, пройшов Санчо, як йому здавалось, із півмилі чи й більше, і тут йому замріло щось іспереду, ніби світло денне, що добувалось крізь якусь відтулину — отже, той шлях, що ввижався йому дорогою у позасвіття, мав його вивести нарешті на білий світ.
У природі існує Мінський базар, а є ще базар на Героїв Дніпра, і їх потрібно відрізняти. Другий розташований кілометри зо два від дому, але краще все ж таки ходити саме до нього. Там завжди можна дешево придбати у людей сальця та іншої домашньої радості, що її привозять із сіл та містечок Київщини. Наприклад, доброго, ще теплого молока, молозива, гречаного меду. Грошей у Габи ніколи не було стільки, щоб купити все, чого хотілось, але він привчив себе до послідовності.