Субота випала дощовою. Зрання гриміло і гуркотіло, десь били блискавки, Дніпро, ясна річ, не стогнав, навіщо йому це. Лише щось мурчав (як граєш у карти чи з чарки вино п’єш, о друже мій, в гарячці з туманом тяжким замороки одруженій, бач, щоб за хвилину цю не заплатив ти задорого, коли тебе тінь твій (Алеко?) покине й твоїм стане ворогом) задумливе і філософічне. Тут вступають хроматична сопілка на десять отворів та тріо врівноважених контрабасів.
Про тінь — це дуже влучно, бо саме у цю суботу Гермес Трисмегіст у дзеркалі не бажав дивитися Габі в очі, відвертав пику. О сьомій ранку, коли Габінський голився, той тільки перші кілька секунд старанно вдавав слухняне відображення, а потім присів на крайчик ванни і запалив сигаретку, сумно дивлячись у вікно (з одинадцятим), яке, власне, у дзеркалі не відображалося. Але ж Габа знав, що там, де сидить Гермес, таке ж саме вікно, як і в нього. Що ти, нечиста сило, в сторону дивишся. Чи тобі мого обличчя вже замало?
Птахи та риби знервовані перепадами тиску, повідомив Гермес, струшуючи попіл у ванну. Молоді мамуні з другого, сьомого і дев’ятого під’їзду, що завжди разом вигулювали свої дитячі візочки, вже починаючи з восьмої ранку, так і не наважаться сьогодні вийти надвір. Та бачу, сказав Габа, але що з того? Голова Кобиляча вже десь поблизу, хлопче, Гермес піднявся, ополоснув поголене обличчя і показав Габі язика. Не лякай, відказав Габінський, обтерся рушником і пішов у кімнату. Старанно прикрив за собою двері. На хвилинку задумався і кілька разів перехрестив їх, зібравши правицю в щупку. З ванної долинув тихий сміх. Власну дупу перехрести (в гарячці з туманом тяжким замороки одруженій), ледь чутно порадив Трисмегіст, і стало тихо. Тільки вітер за вікном. Тільки запахи Дніпра та Макдональдсу з балкона.
Дві з половиною години робив вечерю, наспівував «Стоїть гора високая». Коли співав про «три верби», його уявлення, хоч як він намагався бути коректним, усе одно завжди малювало дві. І навіть не верби як верби, а радше, братчику, два справжні осокори. Такі собі Populus nigra, триста тридцять п’ять метрів заввишки, крона широка, товстий стовбур, густа темно-сіра тріщинувата кора. Бруньки містять смолу, камедь, мінеральні речовини, ефірну олію, яблучну й галову кислоти. От у такому стані, в якому перебував останні місяці Габа, саме ці бруньки йому слід би було вживати кожного дня. О протизапальна чорна тополя! Антимікробна, болезаспокійлива й кровоспинна. Про що ти думаєш, коли стоїш край берега у затишку, де прив’язані човни? За чим сумуєш? За чим тобі реально сумувати, радосте моя, ти й так уже корисна і красива, на відміну від людини, що співає про тепле літечко, якого ніколи вже не буде у житті, та, може, ніколи й не було. Скільки ран, порізів, виразок, забитих місць ти вилікувала, Populus nigra. Скільки душ людських провела на той берег темної річки, цієї теплої темної Лети, що котить і котить свої хвилі, обертаючись Дунаєм, Дніпром, Бугом, Збручем, Кальміусом, Прутом та Дністром?
Риба ледь не згоріла, але ж таки не згоріла. Салат удався смачним і корисним, хоча й не дуже красивим. Скажімо, картини Пітера Брейґеля значно красивіші, а тому набагато сильніші за своїм ефектом. Але сідати о четвертій за стіл, та ще й за порожній, куди нікого, крім Габи, не запрошено, було якось моторошно. Пішов тоді Габінський до балкона, розчинив його навстіж і сказав, дивлячись на вітер і хмари: прийди до мене кожен, хто чує та знає, хто сам себе забуває. Прийди вітром, водою, півднем і північчю, самотнім птахом, синьою хмарою, людиною чи принаймні її спогадами про себе.
Повернувшись до залу, маленький Габрієль (цілком передбачувано) на старій витертій канапі побачив Кобилячу Голову. Тварюка якраз поклала собі на тарілку величезний шматок риби. Побачивши Габу, миттєво дожувала шмат, обтерла губи серветкою, рвучко підвелася і зняла кашкета з голови. Габінський відчув щось на кшталт запаморочення, взявся рукою за стілець, щоб не впасти. Як це повелося ще в дитинстві, КБ виявилася десь метри на три вища за нього. Від неї йшов добрячий кінський дух, густо перемішаний з якимось іншим стійким та приємним запахом (олія-спрей для постійного використання, не містить лугу, нейтральна до пластику, дерева, пофарбованих і лакованих поверхонь, вороніння).
— Здрастуй, Кобиляча Голово, — просто сказав він і зробив крок назустріч.
— Мій ти любчику, — схвильовано промовила КБ і схопила його в обійми (заметляв ногами в повітрі). — Мій ти хороший (зарився обличчям у густу довгу гриву). — Мій ти дурний.