— А коли-небудь я буду здоровий?
— Ти й тепер майже здоровий, тільки іноді, бачиш, у тебе рецидиви. То нічого. Професор казав, що все минеться. Треба було нам раніше з міста виїжджати. Раніше б виїхали, не було б у тебе такого. Ніхто нам не винний. Але все буде добре. Все минеться.
— Все минеться, — задумливо повторює Габа, робить кілька ковточків. — А ось що мені скажи. Я коли-небудь працював у торговельному центрі в овочевому і бакалії? Не було такого, щоб я возив там цукор, овочі й таке інше? Може, не в цьому році, може, в минулому? Може, ще до війни? Подумай.
— Ти краще лягай, — лагідно усміхається дружина, — лягай, мій хороший. Ніколи ти овочі не возив, у торговельних центрах не працював. Усе буде добре. Зараз я вимкну світло, а ти закриєш оченята і будеш спати.
— А ти що будеш робити?
— Як що? — усміхається Снавдулія і починає роздягатися. — Ляжу поруч із тобою, буду співати тобі пісеньки.
— І все минеться?
— Так, мій хороший, все минеться.
Габа заплющує очі.
— Ти обіцяла заспівати щось, — нагадує він.
— Так, — каже вона, — зараз. А яку пісеньку ти бажаєш?
— Лілі Марлен, — відповідає Габа.
— Добре, — каже дружина, — добре. — І кілька хвилин мовчить. До її мовчання чомусь дуже пасує спів вітру за вікном, разом вони народжують спокій.
— Починай, — каже Габінський, — зразу з приспіву.
— Добре, — дружина знову мовчить якийсь час.
Вітер виє (зима, братчику мій, така зима).
— Біля «Карматауну», — починає нарешті дружина, — в світлі ліхтаря, — голос у неї не великий, але дуже ніжний, лагідний, — з вечора кружляє зграя вороння. Це Казимир, це сямісен, це наш фронтир, це Swan, це Swen, — Габа починає засинати, відривається від ліжка і летить кудись у просторі й часі, — моя Лілі Марлен, моя, — повторює Снавдулія (цілує Габу у скроню), — Лілі Марлен.
Він прокинувся вночі. Дружина спала поруч, вітер гудів, і було дуже холодно у кімнаті, але не це змусило його розплющити очі: дзвонив той дзвіночок, який ніколи не працював. Він дзвонив так тихенько, що у всьому світі міг чути його тільки Габа. Габінський глянув на обличчя дружини. Вона спала так солодко і міцно, як сплять тільки діти. Обережно, щоб не розбудити, він піднявся і вийшов у передпокій. Дзвіночок співав і співав тонесеньку тихесеньку пісеньку. Стоїть гора високая, — співав він, — попід горою гай.
Габінський підійшов до дверей. Відчуваючи, що, відчинивши, він більше ніколи не засне, а не відчинивши, ніколи не прокинеться. Перевів подих, заплющив очі. Відкрив двері — і ледь не розплакався. На порозі стояли п’ятеро малесеньких діточок (спи, Ісусе, спи).
Кінець, серпень 2018 року
Інформація видавця
УДК 82-3
Р 26
Р 26 Рафєєнко, Володимир
Мондеґрін. Пісні про смерть і любов [Текст] / Володимир Рафєєнко. — Чернівці : Меридіан Черновіц, 2019. — 192 с.
ISBN 978-966-97821-2-0
У дизайні обкладинки використано малюнок із народної казки «Кобиляча голова». Ресурс: http://kazka.lostua.info.
Жодну частину з цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва.
ISBN 978-966-97821-2-0
© Meridian Czernowitz, 2019
© Володимир Рафєєнко, 2019, текст
© Анна Стьопіна, 2019, обкладинка
Усі права застережено
Зміст
про суть • 7
красиве і корисне • 32
сосіпатра • 75
кондиціоналіс • 121
на Свенову сторону, або swan lake • 160
Літературно-художнє видання
Володимир Рафєєнко
МОНДЕҐРІН
(пісні про смерть і любов)
Відповідальна редакторка Євгенія Лопата
Літературний редактор Олександр Бойченко
Коректорка Марина Гетманець
Обкладинка Анни Стьопіної
Макет Альони Олійник
Підписано до друку 26.02.2019. Формат 84X108 1/32.
Гарнітура MinionPro. Умов.-друк. арк. 8,45.
Зам. 9-03-1505.
Видавництво «Меридіан Черновіц»
office@meridiancz.com
Свідоцтво про державну реєстрацію ДК N& 5273 від 26.12.2016 р.
Поліграфія: ПРАТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»
Офіційний дистриб’ютор