Після всього відчуваю на собі її запах та ще запах того чоловіка, котрий, либонь, злягався з Саломеєю переді мною. Не знаю, котрий із них то був, німець чи товстий батяр, думаю, що німець, Саломея бридилась повними чоловіками.
— З котрим спала? — запитав.
— Як то: з котрим? — здивувалась, підтягуючи грубі панчохи.
— З котрим, з товстим чи з німцем?
Тільки засміялась.
— Нащо вони тут були, і хто тут взагалі був, що, Салю? — намагався дражнити.
Але Саломея не відповідала, сміялася, не припиняючи вдягатись. Потім вийшла. А я зостався, зостався з усім моїм непотрібним життям.
Зостався з ним, і коли пішов до Ґрудзьондза, хоч ненавиджу коней і взагалі військо ненавиджу, мундири, вигадливі нашивки, поліровані ґудзики, наґлянцовані черевики, булані коники, нашмаровані шаблі, оксидовані карабіни, гидкі морди, вишукані прокляття. А я ж міг би й не піти, багато хто не йшов, не так і важко було ухилитись, відкосити, аж потім людину переносили як зайвого стрільця, записували до резерву, і він просто кілька днів на рік копав рови в товаристві жидівських апашів та іншої сволоти.
З Ґрудзьондза я вийшов уже хорунжим, на заняттях у Теребовлі після додаткового курсу для резервістів став підпоручником, бо я достатньо важливий для того, щоби стати офіцером, вочевидь, бо ж я став офіцером, хоч і ненавиджу наказувати й слухати накази також ненавиджу.
Усе те для їхніх очей, для образу, який відображається в тих очах. Аби показати, що я гідний. Для очей моєї матері, щоб у її блідих, ясних очах я вивершував образ мого батька, хлопчака в кавалерійських черевиках, котрий, блідий, їздить на війні з французами, ніби їхав битися з Наполеоном, палаш, зброя, сідло, а в окопах арсенали заліза. І зараз у Саломеї з пакунком для Лубенської, також для моєї мами.
Намагається те собі згадати, лежить у зім’ятих бебехах, лежить, Саломея відійшла, тому вона ні піддалась, ні перемогла, немає її, а він намагається відтворити останню мить, в якій іще все було. Бо що зараз є? Зараз нічого немає.
І бачить, бачить себе самого в дзеркалі. Власне лице бачить у дзеркалі, худу шию та худі плечі. У тремтячій долоні — пензлик для гоління. Ув іншій тремтячій руці — мисочка з піною.
Пензель фірми «Омега». Італійської. Борсуче волосся зі срібними кінчиками, м’якеньке, гарне, акуратно повкладане в пучки, дряпає пеньки щетини, м’який крем для гоління, піна збивається, коли Константи енергійно мішає пензлем у мисочці. Держак пензля ебеновий, шляхетний. Коштував дванадцять злотих.
А потім пучки борсучого волосся на щетинистій щоці Костика, у вбиральні немає вікна, біля раковини та біде, за біде на всю ширину є ванна, то люксово, мудрий пане, думає Константи в електричному світлі, а волосся хижака витанцьовує йому на шкірі, і лягає піна марки «Трюфітт & Гілл». На основі гліцерину. Чудова, міцна ота піна, аж нетямиться з радощів Константи, що проміняв мило для гоління марки «Омега» на крем від Трюфітта. Піна куди краща. На основі гліцерину. Піна густа і міцна. З ароматом лаванди.
Надворі світанок. Літній світанок. Зараз 1937 рік. Зараз серпень. Під шкіру Константи з волосся просочується борсуча сила, борсуче хижацтво. Зараз 1937 рік, зараз серпень. В Іспанії франкісти б’ють республіканців неподалік Мадрида, сповіщають газети. У Совєтах Сталін починає чистки, так от гарненько це називається. Чистенькі. Комуністи комуністів, доповідає радіо.
Радіо «Elektrim Gloria», подарунок від тестя. Сімсот злотих. Господарча криза. Тестя вона не зачепила. Його нічого не зачіпає.
Радіо повідомляє, що відбувається селянський страйк. У Малій Касинці в лиманівському повіті дев’ять убитих. Миколайчик пише: наразі всі селяни в Польщі — за винятком Помор’я, Віленщини, Волині, Східної Малопольщі і Верхньої Сілезії — не можуть нічого ні купувати, ні продавати. Не виїжджати до міст, займатись лише необхідною роботою на своїх господарствах. Закликаємо вас, селяни, виконувати нашу відозву. Будьте солідарні. Повідомляйте інших — належно інформуйте штрайкбрехерів. Для співпраці та допомоги звертайтесь до інших верств населення, особливо до робітників.
А в Москві революційні трійки. Єжовщина, сповіщають газети. Нині ця, завтра та, співає Бодо в новій комедії «Поверхом вище». Хижацтво просочується під шкіру Костика, машинка марки «Меркур» здряпує світлий поріст.