Окрім того, була ще сувора панна Аліція, котра широкими кроками безупинно прямувала в безодню розпачу старого дівоцтва. А проте в її тілі ще палав жар: вона б, може, і прихильніше дивилася на не втаємничених в окультні таємниці кохання гімназистів, якби випадково не почула, як ми кпили з її тіла. То були незаслужені кпини, бо панна Аліція, хоч і пухка, безсумнівно, була напрочуд жіночною, а кпили з її великих грудей та тугої дупці ми радше тому, що, не до кінця свідомі того, висміювали недосяжне для нас.
Так, Костичку, якби ж тоді ти більше знав про жінок! Якби ж знав, як розпускаються їхні тіла, визволені зі шкаралущі суконь. Але панна Аліція не змогла скористатися зі свого тіла так, як зі своїх користаються багато інших жінок. У неї не було властивого пухким жінкам тепла та сердечності, що їхні джерела б’ють у якийсь таємничий спосіб у тілесній обителі. Панна Аліція була кощавою старою панною в тілі дорідної жінки середніх літ. Не знала, що могла би бути цілком привабливою, якби тіло не затискала в ті страшенно тісні літні вбрання, через котрі виднілося, що її спина нагадує жирний, затягнутий сіткою вуджений ошийок.
Так, Костусю, любий, а чи ти пам’ятаєш, що і я тоді була там із тобою, за тобою, я, твоя сіра, тиха товаришка без лиця, Та, Що Йде За Тобою, чи пам’ятаєш, Костоньку? Не пам’ятаєш, бо я товаришка така сіра й така тиха, що для тебе я хіба тінь; якщо ти відчуваєш мою присутність, то тільки під порогом свідомості, ніколи понад.
Я ніколи не виходжу на світло. Тому згадуй, Костоньку, поклавши голову на коліна дружині, твоїй добрій дружині, згадуй.
— Пам’ятаю, як ми познайомились, Іґа, Яцек і я, — прошепотів я.
— Так, так, на курорті в Рохацевичів. Вона була твоєю першою коханкою. Я чула вже стільки разів, що давно вже пробачила те, що ви з Іґою колись… — відповідала Геля чи то глузливо, чи то поважно.
Вона мені вибачила? Не знаю. Чи там узагалі було що вибачати?..
А на курорті, крім познанських урядників, дружини, товстої панни і подружжя бездітних Рохацевичів, були ще два бонвівани неокресленого сорту, обоє з Варшави, обом під тридцять, обоє знуджені не найкращим товариством на канікулах, поки що не найцікавіших.
З нудьги та ґречності вони загравали до панни Аліції, без жодної думки про якісь там зальоти; вона ж, не тямлячи власної жіночості, не вміючи нею користуватися, стійко тримала дистанцію. Не знала, що, будуючи навколо себе мур доброго імені, має зоставити там хвіртки напівприхованих двозначностей, поглядів та жестів, хвіртки, крізь які за мур доброго імені може пробитись кохання, бодай на одну ніч. Вона й прагнула, щоб комусь та вийшло пробратися за той мур, ночами торкалася власного тіла і намагалася згадати вже півзатерті спогади про останні чоловічі долоні, що її торкалися, і змагалася з тим великим переляком, що зростав у ній усе більше, щоразу, коли вона засинала на самоті, зі страхом перед самотньою смертю, зі страхом того, що ті долоні останні в її житті, що страшні слова, які вона почула потім, були останніми словами кохання, які вона чула від чоловіка. Та страшна образа, те слово «курва» з уст негідника, воно було злим словом, але заразом — словом кохання.
Тож вона лежала та уявляла, що під чорним плащем таємничості з кімнати до кімнати помандрують напарфумлені аркушики. Чекаю сьогодні вночі. Прийду до тебе. Тремчу в очікуванні. Моє життя в твоїх руках. Твоя. Твій. Віддано. І добра брехня чуттєвого, романтичного пожадання уможливить зустріч, огорне оболонкою прийнятних ідей тваринну правду про потребу в заспокоєнні, але також тваринну правду про потребу тепла іншого тіла, того, щоб шкіра терлась об шкіру, щоб руки обіймали шию, щоб коханець із коханкою в обіймах шукали спогадів про материні обійми, шукали спогадів про тепло материного лона.
І мріяла, що за аркушами залунають тихі кроки голих ніг, бо підбори могли б розбудити інших гостей, що відчиняться двері, що стане в тих дверях чоловік, вона прийме його до себе, в себе, віддасть йому свою зітлілу, вже прив’ялу жіночість. Бодай раз. А вже потім невідворотно порине в старість, яка є жіночою смертю. Панна Аліція вважала, що старих жінок не буває, жінка помирає водночас зі своєю молодістю, старенька зостається без статі. Вона ж так хотіла, щоби хтось із них прийшов. Прийняла би навіть тебе, Костоньку, або Яцка.
Проте ніхто не прийшов, бо вона цього нікому не дозволила, тому з курорту їхала мертвою, певна того, що жінка, яка раніше була, вже нежива.