А якби той переповнений ученими дурощами цап колись побачив справдешні діонісії, у яких ми дотикалися пальців стоп чорних богів, у яких ми пропливали у світ, у яких із наших животів і наших лон родився новий світ, поки ми вустами пожирали старий світ, а чорні боги походжали поміж нами і дотикалися наших тіл, Костоньку, якби отакі діонісії побачив він, дурень, помер би від страху, помер би, бо, може, зрозумів би, чим є чорні боги, Титани, і як ми плазуємо біля їхніх стоп.
Але таких діонісій він не побачив, бо хотів лише побачити багато оголених жіночих тіл, він не на дівчат хотів дивитися, не професійних повій, але тіла дружин і матерів, оголених перед ним, перед ним і перед іншими, котрі вкладали в ті забави гроші, Костоньку, бо щоб тих матерів і дружин завабити до маєтку під Кобрином, він мусив дати їм щось, чого вони самі хотіли. Декотрі, власне, хотіли оголитися перед чужими чоловіками і м’якнути від їхніх поглядів, і пальців, і сімені, але тих було обмаль, більше було таких, котрі хотіли надати більшого значення своєму порожньому життю, поміж дітьми, роботою, домом, відкритим у четверги або понеділки, поміж чаюваннями з таким чи таким панством, поміж бал-маскарадами, поміж незапланованими відвідинами і балами дебютанток, на котрих вони показували своїх доньок, котрі доходили пори.
Ті матері та дружини охоче згоджувалися на те, щоб їх роздягали, обмацували, ніби тварин, ставились до них, як до речей, і, як із речами, з ними злягалися, якщо за цим стояла віра в те, що вони отримують якийсь важливий життєвий досвід, що та оргія, бичування і танці на взірець античних помпейських фресок надають їхньому життю якогось значення, що коли вони не вислухають ту бридню про дух і матерію, якщо не повірять у немудрі огризки теософії, в шукання сексуальних чакр, якщо у вибавлення не повірять, то зникнуть, розчинившись у своїх дітях, у світському житті, закопані, зникнуть у трунах та й розчиняться в землі, не залишиться за ними нічого, навіть тіні, нічиєї пам’яті, вони зникнуть навіть із фотографій.
І, вочевидь, помилялись і всі позникали, як і ти зникнеш, Костоньку, як зникне Іґа і Саломея зникне, не позоставивши навіть тіні, кола на воді, подух вітру, порожні шкаралупи, тільки скеля і курна дорога без води.
І як різні зникали, переживши війну або не переживши її, від вогню, від кулі або від раку, помирали щасливими чи нещасливими, зі сповненими помислами чи з несповненими, вмиротвореними чи до смутного кінця невмиротвореними.
Смутного, бо кожен кінець смутний, чи то, радше, єством смутку є кінець і проминання.
І тільки я не проминаю, я — тінь, я, твоя маленька коханка, вічна ніщота, я, котра йде за тобою, тінь від тіні.
Тих жінок там було двадцять, усі різні: брюнетки, блондинки, товсті та худі, жінки з великими, важкими цицьками і жінки з дівочими персами, маленькими, всі ще звабливі звабою зрілих жінок, і вони робили те, що їм було сказано: співали пісень незграбною, макаронічною грекою, роздягались, пестили член сивобородого цапа і безглуздо називали його Паном Пріапом, розривали козеня, а розривати козеня нелегко, тому допомагали собі ножами, але козеня було раніше вбите, бо Пан Пріап боявся, що вони не зможуть його самі вбити, пили козячу кров і навіть самі себе змогли ошукати, що все це роблять в екстазі, — у тому їм допомагали вино, щедро запропонований кокаїн і те, що самого себе найлегше ошукувати.
І таких було, власне, найбільше.
Окрім них, були ще дві, котрім хотілося просто звірячого злягання, злягання, в котрому не буде навіть тіні інтимності, такого злягання, якого не могли отримати з набридлим чоловіком або чуйним молодим коханцем, і таке звіряче злягання їм у маєтку під Кобрином гарантували, але чи вони, заповнюючи чоловіками порожнини у своєму тілі, заповнили порожнину в собі, бо, жадаючи того страшного злягання, хотіли, аби хтось заповнив радше їхню душу, хотіли, щоб їх по-звірячому жадали, хотіли притягати чоловіків невідпорним магнетизмом, як вовча сука в тічці притягає самця, такого вони хотіли, але не отримали. Порожнеча зосталася незаповненою.
Бо вашим прокляттям, Костоньку, справдешнім вигнанням із раю є те, що повну, космічну тваринність у вас назавше відібрано, зоставлено вам тільки поривання та інстинкти.
І за дивним збігом обставин жодна з тих двох спраглих тваринності жінок не переживе війни, за дивним збігом обставин обидві загинуть у вересні 1944 року, побутова смерть, тихі жертви фізики, хімії та історії, привалені завалами будинків, що валитимуться від артилерійських залпів.