Так би сказав ти, Костоньку: за дивним збігом обставин. Бо чи ж ти знаєш, любий мій, що ніщо не є дивним і немає збігів обставин, світ — це хаос, обставини не збігаються, лише плинуть одна повз одну, досконало окремі, як на позір окремими є зорі та каміння?
У маєтку під Кобрином були ще чотири жінки, котрим за присутність заплатили: Саломея і три її товаришки.
Натомість Іґа хотіла позбутися сорому, Костоньку, зараз вона каже тобі про те, як хотіла виставити на потіху нікчемним поглядам те, що допіру якнайглибше ховала, те, що мала тільки для тебе і для Яцка. Ви двоє були для неї одним, ви були для неї єдиним чоловіком, єдиним у двох тілах, тому вона ніколи тебе не ревнувала — якщо вона мала Яцка, то мала й тебе також.
Позбулася сорому, натомість набралась відрази до самої себе, до чоловіків і до сирого м’яса.
І про це вона зараз каже, Костоньку.
А ще вона каже тобі про те, навіщо вона це зробила, навіщо…
І тебе тішить початок її оповіді, вона зробила те, що зробила, бо хотіла змити з себе упокореність, якої зазнавала від Яцка.
— Яцек мені зрадив, — шепоче задурманена Іґа.
А це означає, що розпався її спільний чоловік, нараз вас стало двоє, ти став окремим чоловіком, і Яцек став окремим.
Як же тебе це тішить, Костоньку, як же це тішить твоє курв'ярське, наркоманське серденько, як же тебе це втішає, мій любий, ото Яцусь, твій милий Яцусь, той живий згусток сумління, він також бавиться з дівчатками, а ти слова «зрадив» у цьому контексті не любиш, воно здається тобі якимсь неадекватним, зрадити можна вітчизну, друга, та й навіть дружину теж, але ж напевне не тим, що всунеш хуя в якусь дівку, дружину можна зрадити, утікши з дому з якоюсь вертихвісткою, ба навіть у нееротичному сенсі, скажімо, плетучи проти неї інтриги, але те, що до тебе притулиться якась панна, це може бути зрадою хіба в категоріях жіночих або священицьких, що, зрештою, те саме, бо священики є дівами honoris causa.
А ти, Костику, одразу й вирішив, звісно, коли Іґа розповіла про зраду, що Яцек просто-напросто мав інтрижку зі служницею чи якоюсь медсестричкою, правда ж?
Бо тобі не здавалось можливим, щоб Яцек Ростанський міг зрадити Іґу насправді в межах твоїх особистих категорій зради.
Але ти тішишся з його падіння, адже це той самий Яцусь, котрий із такою поблажливою зарозумілістю дивився на твої, Костоньку, блядки, із зарозумілістю сильнішої людини, зліпленої з іншого тіста, із вищістю людини настільки сильної, що їй не годиться ганити слабших, — він-бо ніколи тебе не ганив.
Але щойно ти довідуєшся про це від п’яної, задурманеної кокаїном Іґи, це означає, що чудовий, милий, святий Яцек Ростанський, окрім кохання, вірності та поваги, зрадив передовсім вашу приязнь, що ти сам уже стільки разів робив допіру, але Яцусь, святий Яцек, чудовий Яцек допіру не зраджував вашої приязні, а тут на тобі — оце її зрадив, навіть не кажучи тобі про свій клопіт, попросивши тебе тільки знайти Іґу.
А ти знайшов Іґу і знайшов ту таємницю, яку він від тебе ховав.
І навіть його шляхетне занурення в чорноту стало у світлі тих зрад не настільки шляхетним, твоя невимовлена, неусвідомлена навіть заздрість до тієї його розпачливої меланхолії, шляхетної, як туберкульоз Норвіда, негайно щезла: Яцек занурювався в чорноту не тому — як ти досі гадав, — що його вроджена добрість певний час не витримувала конфронтації зі світом, але тому, що в ньому прокидалася його внутрішня чорнота.
Певно, ти не думаєш про це такими словами, слова у твоїх думках не звучать ніяк, ні польською, ані німецькою, якби тебе запитали, ти б заперечив кожну з цих емоцій, і то заперечив би щиро.
Якби ж ти тільки, дурню, знав…
Любий мій, якби ж ти знав.
Було п’яте вересня, тобто понад місяць тому. Варшава ще жила, а вони, Іґа і Яцек, саме помирали.
Іґа стояла з листом у руці. Лист не було адресовано їй. Ніколи раніше вона не читала листів, котрі не були їй адресовані, бо так її виховали, вона не була на те здатна, так само як не змогла б випорожнитися на публіці. Проте цей лист Яцек залишив на стільниці секретера у їхній спільній спальні. Без конверта, кремові аркуші перетяті двома заломами, конверт був поздовжній.
Заголовок листа проголошував: «Кохання моє, життя моє, любий мій…» І тим заголовком хвилиною раніше пробіг погляд Іґи, ледь ковзнув тими словами, написаними зеленим чорнилом, і тоді розкололося серце Іґи.