Полюбила й тітка мале внуча. Тихе та втішне, воно стало забавкою старій бабусі. Наперебій одна перед другою хапали вони його на руки, носилися з ним, його забавляючи, самі бавилися.
Ото під таким доглядом і ріс Пилипко, піднімався на ноги і став мазуном своїм і чужим. Вздрівши його, чоловік зостановиться, гляне на те пишне панське личенько, ясні блакитні очиці та біле й м'яке, наче льон, волоссячко. "Гарний город ський гостинчик, нічого казати!" - подума собі. А жінки аби не спіймали Пи-липка, то й з рук не спускають: та вхопить, а друга й свої руки підставляє, щоб перехопити.
Зовсім би добре жилося Пилипкові, коли б було чого уволю їсти. А то не вряди-годи приходилось одним сухарем давитись. Ще поки стара бабуся жила, і сяк і так жилося. Катря піде на роботу - тітка з Пилипком дома. Один бог знає, де вона видирала задля Пилипка шматок м'якої палянички або крайочок булки! А як стара на той світ переставилась, погіршало на сім і Пилипкові, й Катрі. Він сам собі дома голодний та холодний сумує, а вона на чужій роботі серцем за його мліє.
Отак не забарилася Катря перебігти прудкою думкою довгу й родючу ниву свого безталання й опинилася знову в холодній хаті, в тісному куточку на печі, рядом із своїм Пилипком, що назавтра збирався йти до хрещеного батька посипати, щоб принести їй і паляницю, і ковбасу, й грошей.
"Куди йому йти та й у чому його йти по такому лютому холоду?" - подумала Катря. А як же їй справді назавтра бути? Що вона дасть йому завтра поїсти? Чим вона в хаті прокурить? Чи то свята земля давніше запасів більше родила, що їх вистачало? Чи менше їх утрачалося? Чи, може, вона тоді молодша була, щиріше робила, більше заробляла?
І знову невсипуща ясурба захопила її в свої цупкі обіймища, занудила та затрудила материне гаряче серце, заскреблася червоточиною в попеченій від горя душі, важким гнітом навернула ясний розум. Ні, немає розгадки, просвіту не видно!
- Хоч би що продати!..- І вона позирнула кругом себе. Підсліпий каганчик ледве присвічує з комина, допомагає підсліпим від сліз очам оглядати злиденне добро. Он дірява ряднина чорніє, простяглася під Пилипком замісто постелі. "Кому вона і на що годиться?" Он невеличка подушечка піддержує його кучеряву головоньку. Вона була колись велика, з пуху, та через кілька літ зносилася, що й не пізнати. Пуху в ній, правда, ще багато: якби розскубати та розбити, і на велику б стало. Замість пуху, напірник можна соломою або сінцем набити - і на соломі щасливому добре спиться. От якби продати! Та кому ж його? Коли? Он ще кожушина вовною вгору, мов вівця, простяглася. Колись за неї двадцять рублів давали. Ще й тепер можна рублів із п'ять зачепити. Та як його без кожушини по такому холоду на роботу бігати! Хоч би потеплішало швидше, в свитці б можна. Застарчила б кожушину. П'ять рублів - гроші: на них би місяців зо два протягти можна, а там потепліє. Хіба однести шинкареві в заставу! А може, там ще що знайдеться? - Каганець почав примеркати: останнє світло в ньому вигорало. По кутках печі стовпились морок та чорна темнота. Катря провела рукою по черені, чи не налапає, бува, ще чого, про віщо вона, може, забула. Мозоляна рука черкнулася об суху глину й загарчала. "Ні, не забула, не помилилась, нічого більше немає!" - подумала вона і глянула на Пилип-ка. Сонна дитина тихо лежала перед нею розхристана, розкидана. Катря витягла з-під себе другий край ряднини і вкрила нею сина, поцілувавши його в заплюще-чі очі. Нагорілий гніт блиснув, зашкварчав, сиза іскорка стрільнула вгору і згасла… В хаті зробилося темно, як у домовині.
Катря підвелася, встала й почала спускатися з печі на піл, з полу додолу. Ось вона босими ногами по-човпала по холодній долівці прямо до стола. Вхопивчійсь руками за край його, вона звела очі в темний куток. Там нічогісінько не видно. Сількісь: вона знає, що там стоїть образ. Перепочивши край стола, вона одступила ступнів зо два назад і почала хреститись. Міцно зцупивши пучку, вона ще міцніше почала накладати нею то на лоб, то на груди, то на плечі, чутно було глухе постукування серед темноти, а більше нічого. Аж ось почулось важке зітхання, наче дух випи-рався з тіла. "Господи, боже мій!" - роздався глухий голос у темноті, мов виривався з-під землі. Ще трохи згодом щось посунулось, наче впало. То Катря опустилась навколішки й замолилася вголос:
- Господи! Я не вчена тобі молитись, я не зугарна тебе святим словом просити… Я не за себе… Не на мене ти зглянься - зглянься на його… Дай мені пораду в моїм горі… Пошли мені розум добути, чого не стає нам! А ти, мати божа, царице небесна! Заступнице наша! Напути його на все добре, захисти його від усього лихого; від холоду й від голоду, від хвороби та болісті, від наглої смерті!