Але бал все-таки почався. В повітрі розмашно загойдалися традиційні "Дунайські хвилі". Столичні туалети, погони, фраки й смокінги хильнули в залу. Створилося кілька кругів, що ворушилися вправо, вліво і на місці, а над всією тією рухливою масою загойдались барвисті балончики, завюрчали в різних напрямках смужки серпантину.
Морози прибули на годину пізніше. Заїжджали до Лоханських. Дівчата довго, уважно чепурилися. Всі чекали цього вечора чогось надзвичайного. Іван появився знов у фраку, Мар’яна — в препишній туалеті; Ольга сердилась на Андрія, одначе і вона цілі три години вбила на своє прибирання, і коли появилась перед людьми, Андрій мало не дістав заверту голови. Талія, бюст, ціла фігура, волосся над бровами стрішкою, очі вибушно жадібні, великі, циганські сережки.
Тільки Андрій досить звичайний, у своєму звичайному святочному одязі і, в порівнянні з іншими, зовсім буденний. До всього був байдужий і мовчазний. Ольга зустріла його блискавками, але це не порушило його олімпійського, дещо штучного маєстату.
Коли двома підводами під’їхали Морози, весь будинок горів огнями, з усіх вікон разом зі світлом виривалися звуки оркестри, спів циганських романсів, мигали голови і фігури. У вузькому коридорі тяжко протиснутись. Багато незнайомих, розсміяних облич обох статей. Всі курять, і їх поводження нічим не гамується. Молоді офіцери безцеремонно зазирають до очей панночок; один з таких зазирнув до очей Ольги, на що дістав негайно відповідь: — Нахаба!
— Нє тронь, Сєрьожа! Ето здєшняя! — почула вона репліку, але не оглянулась. Все це відразу вплинуло на настрій новоприбулих.
Шукали когось зі своїх і якогось місця. їм прийшов на допомогу Афоген Васильович, що запросив усіх до свого директорського кабінету, що вже встиг обернутися у невеликий, приємний салончик з м’якими меблями, столами і навіть буфетом. Тут уже царювала частина родини Морозів, а між ними також граф Демідов зі своєю родиною.
Присутність графа викликала у новоприбулих здивовання.
— А! Це і є Іван Григорович? Дуже, дуже приємно! Прошу знайомитись..
І граф представив свою дружину, сина н невістку. Вітаючися з Андрієм, граф уважно подивився в його очі.
— Дуже радий. Наймолодший Мороз? Браво!
Пляшки були розкорковані, і всі мали настрій. У центрі граф.
— Хоч як це дивно, — казав він, — а я ще не переживав такого веселого Нового року. Було. Багато було. Мені вже ось, хвалити Бога, шостий десяток… Доводилось дещо бачити. Мав нагоду проводити цей день у всіх столицях світу, навіть у Каїрі, але так тепло, щиро і хвилююче, як проводжу я цей рік тут, у вашому прекрасному Каневі, — так, повірте мені, ще ніде не було. Маю свої посілості на Ікві, на Волзі, на Онезі, однак тут, на нашому древньому Дніпрі, — неповторно! Чую, панове, себе молодим. А що ваш батько? — поставив нагло питання Іванові і висловив його по-українськи.
— Дякую, графе! — сказав швидко Іван. — Поки що все в найкращому порядку.
— Прекрасний ваш старий! — казав граф переконано. — Такі люди могли б щось зробити, коли б їм не перешкоджати. А ви давно дома?
— Ось третій місяць, графе, — казав досить офіційно Іван.
— І що ж? Глупо виглядає наша прекрасна Росія. Ні?
— В кожному разі я був неймовірно заскочений.
— Не тільки ви, Іване Григоровичу. Всі! Мільйони!
— Вибачте, графе і всі дами і панове, — вмішався Афоген Васильович. — Прошу по чарці.
Прохання було почуте, особливо певною частиною товариства, і біля буфету стало тісно. Граф казав: — Між іншим, я дуже прошу, особливо наших молодих приятелів, зовсім не зважати на мою тут присутність і використати час, як цього вимагає ваш заздрості гідний вік. Я не прийшов сюди вам перешкоджати, а щоб з вами й собі помолодіти, якщо нам це вдасться. — І він засміявся.
Але все-таки Андрій чув себе негаразд. Ще неусвідомлене, нове почуття перешкоджає йому бути безпосереднім. Ціле те барвисте, розлепетане і безжурне товариство робить на нього дуже своєрідне, тривожне і одночасно не зовсім добре враження. Почувається ніби відколупленим від цілості. Всі знайшли своє місце. Ольгу запросив до танцю молодий граф, вона згодилась, і ось вони довший час не вертаються. Старші брати зайняті буфетом, Іван графом, навіть Таня знайшла товариство, і був ним, розуміється, капітан Водяний, що все-таки з’явився, незважаючи на погоду. Один Андрій якось не вкладається у цілість і має вигляд ображеного Аполлона.
— Ви щось, Андрію, не в настрої, — звернулась до нього по часі Мар’яна.
Він знизав плечима.
— Як вам, Мар’яно Миколаївно. сказати. Так і ні. Мені, зрештою, все одно, — злукавив Андрій.