Були у нас, Іване Григоровичу, сили скріпляючі й сили розслаблюючі, але одні творили хронічний закреп, інші — хронічну бігунку. А організм держави хворів.
І розуміється, що тепер переможуть крайності. Одна з тих крайностей. І, мабуть, та розслаблююча. Ленін жадає переорганізації Росії, але його армії веде Троцький, що є експонатом світового революціонізму. І для світової революції вони рішили безжалісно, з холодним розрахунком використати спину темного російського мужика і не менш темного російського інтелігента. І тепер та вимріяна світова революція почалася. Вже 1902 року в Штутґарті була видана брошура Леніна, де він виразно казав, що "русскому пролєтаріяту прєдстоят іспитанія єщє нєізмєрімо болєє тяжкіє, прєдстоіт борьба с чудовіщем, по сравнєнію с каторим ісключітєльний закон в констітуціонной странє кажется настоящім пігмеєм".
"Історія, — каже він далі, — поставіла тєпєрь перед намі бліжайшую задачу, которая являєтся наіболєє революціонной із всєх бліжайшіх задач пролєтаріята какой би то ні било другой страни. Осуществлєніє етой задачі, разрушеніє самава маґучєво аплота не только європейской, но также (можем ми сказать тєпєрь) і азіатской реакції сдєлало би русскій пролєтаріят авангардом мєждународнава революціоннава пролєтаріата. І ми, — каже він на закінчення думки, — вправє рассчітивать, что дабйомся етава пачотнава званія, заслуженнаво уже нашімі предшествєннікамі, революціонерам! 70-х ґадов, єслі ми сумєєм воодушевіть наше в тисячу раз болєє шірокоє і ґлубокое двіженіє, такой же беззавєтной рєшімостью і енергієй".
Ви, Іване Григоровичу, здивовані, що я затямив собі ці слова. І не тільки ці. Я їх більше таких затямив, бо мені було і є цілком ясним, що "разрушеніє самава маґучєво аплота" почалось, що відбуватиметься воно коштом нашої крові і майна, і я абсолютно переконаний, що це принесе нам нечувані своїм катастрофальним характером наслідки. І скажу, чому переконаний: Росія господарськи і соціально — порожнє місце. Кажуть — ми велетень на глиняних ногах, а я кажу — ми Ґоліяф, поражений туберкульозою. Маємо ще первобутньо думаючу людину, і Ленін, за Марксом, каже, що ми повинні цій первобутній людині відняти єдину її надію зростання — її приватну власність. Це потягне за собою першу катастрофу внутрішнього порядку. Почнеться велика, перманентна господарська криза, що потягне за собою катастрофу порядку зовнішнього; але поки те все буде, переможе все-таки Ленін.
І хочу сказати, чому все-таки переможе Ленін. Тому якраз переможе Ленін, бо він у цей час має і буде мати найбільше сировини. Він має на своєму боці найрадикальніші елементи людства, а ті, як відомо, завжди копчать у собі найбільше вибухової енергії. Царську Росію розсаджували свої люди під музику міжнародного плебейства з усіх верств і станів. Натомість Росію ленінську підтримають не тільки вроджені і нащадні пролетарі, але, супроти власних інтересів, її підтримають і мільйонери Америки, пересичені буржуа Парижу, зхимеровані масони і всі, що люблять дотеп смерті, всі садисти і циніки, а з протиріччя навіть вороги марксизму. Через Троцького, з яким Ленін свідомо поєднався, незважаючи на розбіжності, він дістане підтримку всього революційного світу, а там досить тієї олії, що завжди підситить всяке і кожне революційне горіння.
А Лєнін — це поєднання російської безмежності з азійською хитрістю і виключністю. Він вміє і потрапить використати так само слабість світу, як і слабість власного народу. І з цього одного разу вийде дуже великий блеф.
Вас, очевидно, дивує моє останнє слово. Постараюсь його виправдати і пояснити. Що Лєнін переможе, це твердий факт. Його мету ми прекрасно знаємо. Операція, якій він хоче піддати сто тридцять мільйонів живих людей, створить, очевидно, атмосферу найжорстокішого спротиву. Це те саме, що витворює кожний живий організм, коли в його функції втручаються сторонні, зайві чинники. Тоді розвивається гарячка, починається боротьба тілець крові, і організм або одужує, або вмирає. В даному випадку Лєнін створить систему влади, щоби подолати спротив збунтованого сліпця — народу. Мужика вженуть назад у рабство, з якого не так давно виволік його Олександер II. Він, розуміється, не дістане ніякої землі у власність, як сподівається, бо це перечить основній доктрині революційного вчення.
Справа в тому, що робити революцію і будувати господарство — зовсім різні заняття. І вимагають вони, зрозуміло, не тільки різного людського матеріалу, але зовсім різного духового наставлення в цілому. Революція — це не функція розуму, а функція чуття, причому, чуття людини, яка не може надавати ніякого значення матеріалізації своєї діючої енергії. Революція — сліпа, позбавлена логіки енергія, що в основному змагає осягнути максимум ефекту емоціонального порядку. Ідеї, що "присвічують" цій стихії, — це тільки етикетки "ґасударствєнной монополії" на пляшці горілки найвищого ступеня. І не ті етикетки, а зміст посудини впливатиме на остаточний вислід діяння. Отже, наша всеросійська революція буде найбезглуздішою з усіх революцій історії, бо базується вона на найжадібнішому до таких ефектів типові. Вона тепер щойно мобілізує свої рушійні сили. І, набравши розгону, вона разом з Миколою II, якого, очевидно, мусить усунути зі свого шляху, як основну перешкоду, вимете з обсягу свого простору все, що здібне матеріалізувати видимість на ціле століття наперед.