В тому всьому я пізнала ближче тебе, — Мар’яна знизила голос. — І ти мені сказав усе: я зрозуміла, що моя плоть мусить бути поєднаною з святим духом. Я покохала… Я вперше, Андрію, покохала. Я люблю… І ще скажу: я хотіла б, щоб мої Морози були… щоб вони були… не тільки тілом… І тілом також, але і духом… Ти мене розумієш?
Після цього між них увійшла мовчанка. Андрій чув гарячу руку братової, чув, здається, биття її пульсу. Видавалось, що вона має підвищену температуру. Велика і сильна ніжність пройняла наскрізь Андрія, і він міцно, міцно притиснув її руку до свого боку. Але Мар’яна скоро визволила свою руку. Вони входили у місто. Перед ними, впоперек вулиці лопотіло біле, освітлене полотнище, на якому було написано: "Релігія — опіум народу!" Справа — крута доріжка вгору до собору, йдуть темні тіні, вікна собору світяться вгорі через мереживо безлистого каштана.
Мар’яна намагалася заспокоїтись, Андрій все ще чув звучання її насторожених, тривожних і гарячих слів. Розлучені і поважні, вони подзвонили в темноті ґанку до Лоханських. Відчинила Ганна. Чи ще всі дома? Дома. Входять в освітлений, з червоним стояком на парасолі, коридор, і назустріч їм, мов білий ураган, уже розгінно летить Ольга. Вона кинулася спочатку до сестри, потім до Андрія, без єдиного слова схопила його за руку і швидко, похапцем, ніби боялася, що його віднімуть, потягла хлопця до себе. На щастя, в коридор вийшов Микола Степанович і забрав до себе зніяковілу, розгублену Мар’яну. Ольга швидко говорила, бігла туди, бігла сюди, була неймовірно жвавою. — Ти тільки глянь, Андрійчику, що я тут понаробляла, — і показала йому чудово зроблений кіот з червоною лампадкою. — Це я зробила, — гордо казала вона. — Це… Ти дивись: це образок Матері Божої з Почаєва. Я перед нею молилась, щоб ти вернувся живий і здоровий, щоб це сталось скоро. У нас тут, знаєш, стріляли, через нашу хату летіли стрільна. А тут ось — на! Це твоє! — і вона витягнула з шухляди купу списаного паперу. При цьому вся багряно червоніє, не знає, що їй діяти, і, щоб затерти ніяковість, хапає Андрія за руку, кричить: — Біжім! — і швидко, швидко потягнула його до кабінету батька.
— Ааа! Здорові, здорові! — басить Микола Степанович, що помітно змарнів і помітно запустився, буйне його волосся розкошлане, і навіть здається, що він не голений. — Дуже добре, що прибули, Андрюша! Коли свідоцтво зрілості? — виривається у нього, як і звичайно, з самої душі, на що дістає скромну відповідь: — Буде!
— А тут у нас… Ах! Краще мовчати! Вчора забрали нашу сусідку Куніцину і сьогодні рано розстріляли. Вже відомо.
Ця вістка всіх вдаряє. Всі знають Куніцину. Сильна, расова жінка. Бариня. Нікому не хочеться вірити, що її могли розстріляти. І ніхто не знає, що на це сказати, бо ще нема таких слів, щоб ними можна висловити певні чуття, поняття. Першою зриває мовчанку Марія Олександрівна. — Може, хоть нап’ємось чаю, — каже вона, — бо нічого путнього тепер на базарі не дістанеш. Все якось зникло. От було, а тепер чомусь нема…
Всі заговорили в один голос, що ніякого чаю не треба, що треба спішити до церкви. бо вже й так пізно. Ольга наглить. Мар’яна, що сиділа мовчки, зосереджена в собі, — встає і каже: — Ну… Треба йти до церкви. — В її голосі вичувався докір.
Всі вийшли. Після світла темнота обернулась в чорну гущу, що невідомо — чи десь високо, чи десь низько — густо обсипана золотим зерном. Дзвонять дзвони. Поодиноко під гору пливуть у темноті чорні постаті. Трохи далі з чорного вилонюються і горять вікна собору.
У церкві тісно й душно, перед кожним обличчям палає свічка, все заріє, очі дивляться тепло і натхненно. Здалека чути старечий голос отця Методія, що повільно й однотонно читає страсті. Здалека долітають слова про зраду, про зречення, про віру, і он якась, певно, мама — скорбне, округле, залите сльозами лице — слухає ті слова і не може втриматись. Кого та людина вмиває своїми гарячими і чистими сльозами? Що саме так діткливо торкає найглибші глибини її матірного єства, що вона нестримно ронить ті прозорі краплини з добрих, повних, як повна криниця, очей, де живе велика, всеобіймаюча і всепрощаюча любов? Мамо! Свята, чиста, криштально прозора!