Андрій своєю наполегливістю змусив усіх повернутись назад до передвійни. Цілий будинок заблищав. Навіть "пролетар" Сопрон був змушений підв’язати чорну краватку і краще помити руки. Таня виявилась красунею. Витягнула з забуття свою темно-синю оксамитову сукню. Андрій власними руками пришпилив їй до лівого плеча розкішну шовкову, яскраво-червоного кольору квітку, потім обняв сестру і зі справжньою пристрастю поцілував її в уста, як чужу жінку. Потім він взявся за свого батька. Старий і сам любив порядок, але сьогодні його білий, чистий, м’який волос голови й бороди блищав справжнім сріблом. Його вже старий сурдут був післаний на кухню і повернувся випрасуваним, мов на шлюб. Старий мовчки одягнув його і подивився на свої чоботи.
— Ну, от… Ти, Андрію, змусив ще й мене чепуритись.
Потім Петро, потім Катерина Львівна, далі Василько і Михайло. Андрій уважав, що треба всіх доглянути. Але, розуміється, Іван і Татяна на першому місці. Особливо Іван… Андрій весь час підходив і підходив до брата. Сміючись міцними, білими зубами, він поплескував брата по плечі: — Що скажеш? Га!
— Ну, ну, Андрію! Досить уже!
— Так, тепер ще раз закурімо!
Закурили. Андрій курив не дуже охоче. Не мав ще справжньої звички курця, однак в його уяві цигарка інколи доповнює людину, особливо чоловічої статі. Це, зрештою, — він сам признався — глупо, але ця мала глупота була дозволена. Тут відігравала роль показова естетика. Що зробити, коли Андрій любить деякі явища і вважає, що вони якраз такими повинні бути в їх службі людині.
IV
Котра вже година? Власне наближається обід, мабуть, уже дванадцята. Здається, все на своєму місці. Залишається чекання. Іван знов помічає, що спокій залишає його. Можливо, це глупо, що він причепурився в цей залежаний фрак. Йде до Таниної кімнати і заглядає до дзеркала. Ні. Здається, все в порядку. Фрак, як фрак, все на своєму місці. Вже ось закурює третю цигарку. Це негаразд, а думка тримається все тієї самої теми.
"Вони, здається, потрапили все зробити краще, ніж я", — думає Іван, маючи на увазі Андрія та Татяну. "Все, здається, добре складається. Зайві побоювання. Мар’яна сказала все виразно — і тоді, і вчора. Хоча не було сказано багато слів, але все інше вказує, що вона вже зжилася з цією думкою і вважає її своєю".
Нарешті з криком "приїхали" вривається Василь. Перед вікнами з брязкотом балабонів проїхало двоє саней. В домі зчинився рух, шум, стукіт. Андрій з лайкою на кучерів погнався через кухню на двір. Ідіоти. Вони мали під’їхати до переднього входу. Тепер гості мусять входити через кухню. З саней висипались дами в шубах, у високих хутрових комірах, в теплому взутті. Вивалився зі своєю рудою буркою Микола Степанович і з своєю чорною вовнистою шубою Афоген Васильович. Рухливий, ошубканий гурт ввалюється до передсіння, до кухні, починається вітання, викрики, цілунки. Кухня завалюється вовнистими одягами, і все товариство, хукаючи і тупаючи, заповняє передпокій.
— Іване Григоровичу! З Різдвом Христовим! — басить Микола Степанович.
— А яка чудова дорога! Іскриться сніг! — говорить Марія Олександрівна.
— Це, так екать, панове, тріумф! Ми їхали, мов на параді, — гомонить Афоген Васильович.
— Головне, що ні разу не перекинулись, — зауважує Наталія Петрівна. — Добридень, Григоре Івановичу!
Ольга робить кнікс. Вона зовсім скромна і заховується, як у чужих людей. Мар’яна більш певна себе, обняла всіх, міцно і з докорами обняла Таню. — Не приїхала на мої іменини! Погана!
Таня за те зайвий раз поцілувала її. З Іваном привіталась тепло, підняла на нього великі карі очі: — Вам так личить фрак! — сказала йому. Андрієві міцно потиснула руку. — Ви, здається, за цей час ще виросли, — сказала йому. Андрій ввічливо посміхається.
— Панове! Просимо до їдальні! — сказав Іван, подав руку Марії Олександрівні, і всі перейшли парами і поодинці до їдальні.
— О! Яка розкіш! — почулись поклики.
— Ти тільки глянь! Це, напевно, Петро Григорович! Картина!