Іван ніяковіє неймовірно, намагається швидко зам’яти свою ніяковість, щось перевертає на настільник, але даремно. Ніхто вже не помічає його. Всі зайняті собою. Мар’яна вже знов стріляє через стіл в напрямку до Андрія.
— Андрію! Не забудь, що час тікає…
Ольга дивиться на Івана. Майже без перерви. Він їй направду подобається. Байдуже відповідає на питання Водяного, який, до речі, вже кілька разів вставав і щось шептав Тані. Андрій зайнятий старшими дамами, і вони обидві ним зачаровані. Такий вихований, такий делікатний, такий уважний. Наталя Петрівна з усмішкою йому дякує, Марія Олександрівна також, але Ольга ні разу ще не глянула в його бік. Тим самим віддячується і Андрій. Для нього тут, у цьому просторі нема ніякої Ольги. Старий Григор уже взяв свою норму. Він щасливий, щасливо втомлений і погідний. Дивиться на всіх, всі йому подобаються. Тепер йому тільки встати, піти до своєї комірки і прилягти. Нікуди він не поїде з тими швидкими молодиками, бо навіть Афоген Васильович, незважаючи на сорок років педагогічної діяльності, в порівнянні з ним ще молодик.
А молодь наглить їхати, їхати! Кудись їхати. Дуже швидко їхати. Вже почали вставати вперемішку, хто коли, переходити, пересідати. Петро став розважати, і все довкруги сміється. Його гумор дуже обережний, завжди дискретний[25]; між іншим, Катерина Львівна відограє в його мові поважну роль. Власне кажучи, вона дає йому найбільше матеріалу. То вона надто заздрісна, то знов надто цнотлива. Вона любить, наприклад, ту, так звану турецьку халву, і один добродій продав їй замість халви зубний порошок. Всі сміються.
— Ну, не видумуй, не видумуй, — добродушно відгороджується Катерина Львівна.
— Катю! Признайся, що я кажу правду, коли я тверджу. що ти найбільше боїшся мишей. І одного разу одна маленька миша звела на ноги весь наш будинок в Києві, — продовжує Петро.
— Ну, не весь. Перебільшуєш.
— Кажеш — не весь? Не прибігав двірник знизу і не дзвонив за поліцією?
— Це, Петре, нецікаво, — закінчує добрим тоном Катерина Львівна.
Гості зайняли всі кімнати. Всі двері нарозтіж. Вітальня наповнена теплом. Андрій світить ялинку. Ольга атакує Івана.
— Іване Григоровичу. Ми тоді не договорили…
— Можемо договорити зараз, — каже Іван, не пам’ятаючи, коли і чого між ними недоговорено.
— Пам’ятаєте? Тоді у нас…
— Ах, тоді. Так, так. Прошу! Дуже прошу.
— А перш за все мушу сказати вам кілька компліментів.
— Кажіть, Олю!
— Можна вас взяти під руку.
— Можна, Олю!
— Ви мали блискучу ідею, коли одягли цей фрак. Я так давно не бачила людей у фраках, а це втрата. Особливо личить фрак вам.
— Це, Олю, не моя ідея.
— Не ваша?
— Андрієва.
— Знаходжу все у вас чудовим. Все. Цей ваш хутір. Яка шкода, що я не була у вас скорше, — швидко заговорила Ольга. — Як прекрасно розвішені картини. Це, напевно, Петро Григорович.
— Ні, Олю! Це також Андрій. В нас усі естетичні ефекти виконує Андрій. Андрій є нашим мотором краси.
— Находжу вашу скромність гідною уваги.
— В чому вбачаєте мою скромність?
— В усьому. Всі свої гарні вальори[26] переносите на інших.
— Як це розуміти, Олю?
— Я переконана, що ви в основному даєте всьому тон.
— О! Дякую. Не в усьому. Я — тільки господарка. Я хазяїн! Я матерія. Петро, Андрій і Таня — душа нашого хутору. Навіть не так Петро. Петро — Київ. Він весь час поза обрієм. А хутір живе своїм життям. Це наш, чисто наш хутір. Огнище. На чолі з нашим батьком і Танею, нашим серцем.
— А як ви дивитесь на мене?
Іван трохи заскочений. — Дуже просто. Ви прекрасна панна!
— Я вам подобаюсь?
— Певно.
— Дуже?
— Олю! Ви мене підводите. Я не маю відваги сказати повну правду.
— Чому?
— Тому. Дуже просто — чому. Я, ви знаєте… Я вже людина старша. Ви, Олю, молода, гарна, своєрідна, і я ніяк не маю права втручатись у ваші чисто, я б сказав, інтимні, ваші дівочі… ну, переживання.
— А як я дозволяю?
— Глибоко вам зобов’язаний, але я сам… Ви знаєте.
— Я нічого не знаю. Я хочу знати.
— Не раджу вам, Олю, знати всі речі нараз.
— Нараз? Хто каже — нараз. Ступнево. Знаєте, що мене цікавить? Філософія!
— Прекрасно! Яка саме?
— Позитивізм.
— Що під цим розумієте?
— Пізнання істини в реальному. Ви, я, світ. Я трохи п’яна, і я не можу як слід висловитись.
— Я, Олю, майже нічого не розумію в цій ділянці.
— В філософії?