— Пропоную, пані і панове, фігурний! — вийшов наперед і звучно проговорив Водяний.
— Браво! Грає Таня! — загомоніли голоси.
— Ні, граю я! — сказала Наталя Петрівна.
— Наталю Петрівно! — навинувся Водяний. — Ангажую! — всі заплескали, невідомо кому.
— Ні, ні, ні! Пізно! Я граю! — сміялась Наталя Петрівна і вдарила по клавішах. Вирвався живий, бадьорий і пружний вальс. Піаніно танцювало також. Все завихорилось колом, Водяний викрикує французькі слова, і всі покірно йдуть за ним. Катерина Львівна пристрасно витупувала, її партнер Петро тяжко сапав і обливався ревно потом, Водяний і Таня вирували, мов голуби, Андрій і Ольга бавились, мов двоє куслявих тигрят.
Після вальсу заграно польку, потім падеспань, далі ще раз вальс. Все вирувало — і саме в той час, переодягнутий у фрак, з великою лампою в руці ввійшов Іван. За ним, під руку зі старим Григором, увійшла Мар’яна. Іван поставив лампу на піаніно. Наталя Петрівна враз урвала гру, все зупинилось, очі всіх повернулись до входу.
— Вибачте, що я, дорогі мої, вам переб’ю, — почав повільно старий, — але я хочу також і з вами поділитися дуже радісною для мене новиною. Мій син Іван заручається сьогодні з Мар’яною Миколаївною Лоханською. Благословляю їх намір і радію разом з ними.
Всі бурхливо й щиро заплескали. Микола Степанович зірвався: — Як! І я нічого не знаю? — вирвалося з нього, і всі так само бурхливо зареготали.
— Прополітикував, голубчику, — казала Марія Олександрівна.
Григор цілував Івана й Мар’яну, цілувалися з Марією Олександрівною і Миколою Степановичем. Всі обіймались, цілувались, гратулювали. Мар’яна до сліз зворушена. Ольга кинулась їй на шию і по-дитячому заплакала. Андрій мовчки й напружено цілував Івана і Мар’яну. Василько пристрасно обняв Мар’яну — Мар’яна цілувала його мокрими устами в чоло, щоки…
— Браво! От так браво! — нестримно гомонів весь рожевий Афоген Васильович. — От це так! От це розумію! Прекрасно! Я хочу ще жити на цьому чудовому світі. Ні, панове! Як собі хочете, а ця ніч має так само кінчитись, як і почалась. "Многааая ліііта, многая літа!" — затягнув Афоген Васильович, всі його підтримали, ентузіасти накинулись на Івана, схопили його і почали підкидати під стелю.
— Вина! — завзято викрикнув Водяний. "П’ємо за Івана, Івана дорогого!" — затягнув він свою, гвардійську. Миттю з’явилось вино, і всі стоячи підняли келихи. — За благополучіє, мир, добробут, щастя і многая літа наших дорогих Івана Григоровича і Мар’яни Миколаївни — три рази ура! — проговорив Водяний.
— Ура! Ура! Ура! — викрикнули всі і випили келехи до дна. Ольга стояла під руку з Андрієм.
— Як це гарно, Андрію! — шептала вона захоплено. — Тепер ми з тобою… свої.
— Так, — чує відповідь. — І ми можемо… поцілуватись. — Андрій притиснув її руку.
— Чудово! Мені подобається! А тобі.
— Мені також!
Стояли так далі, розчервонілі від сліз і вина. В їдальні дзвеніло накриття для вечері.
— Олю! — шепнув Андрій. — Розсвітимо ялинку.
— Засвітимо, засвітимо! — захопилась Ольга.
Побігли до їдальні, де стояла ялинка. Тут ще порожньо. Стоїть яскраво-білий, готовий і привабливий стіл. Все чекає. Андрій і Ольга почали світити. Один за одним інтимно й святочно загоряються вогники, їх сяйво опромінює обличчя молодих людей, відбивається у прозорих чоловічках очей. По кімнаті розлилося м’яке світло, тепло і запах воску.
— Там он ще одна свічка, — каже Ольга.
— Де? Ага! — нахиляються обоє, голова до голови, і вогник загорівся. Андрій і Ольга не встають, стоять навколішках, їх голови повернулись, а очі глянули в очі, і стало зовсім тихо. — Олю, — чути шепіт, і Ольга німіє, і чує дотик уст — легкий, короткий, скрадливий, але він хвилею гострого щастя пронизує наскрізь її цілу істоту.
Ніхто не бачив? Ні. Лише згори ллється світло, а довкруги тепло і затишно. Ольга дуже смішна, в її очах переливно горять сльозини. Андрій, мов шарлат[29]. Ольга швидко, з перервами зітхнула. Ввійшла Таня з вазою борщу; Ольга ледве дала їй поставити вазу на стіл, кинулась на неї, нагально обняла, міцно-міцно душила в обіймах і пристрасно її цілувала, шепчучи: — Я щаслива! Я щаслива! Я щаслива! Я вас всіх, всіх, всіх люблю! Таню! Ну, скажи? Чому ми всі вас так любимо? Чому я вас люблю? Таню, Танюсю, Танюсечко!
Таня так само цілувала Ольгу.
— І я! І я, Олю! Ми вас також любимо, Олю! Ходімо! На мене чекає кухня…