Але і в другому ставнику була тільки кілька та потрапило штук десять великих ставрид. І жодного дельфіна. Наш баркас помітно осів на воді. А коли витрусили і третій ставник — в баркасі було стільки риби, що з четвертого ставника і по вмістилась би. Та, мабуть, четвертого ставника й не було, та вже й сонце давно зайшло, і на море впали вечірні сутінки. Дідусь рішуче спрямував нашу моторку до берега.
На риббазу ми повернулися пізно. Нас тут зустріли робітниці з лозяними верейками. Вони почали вибирати з баркаса рибу, а ми з дідусем, втомлені і щасливі, побрели додому. Дідусь ніс весло, а я у ворочку із старої сітки — кільку на сніданок для своєї чайки. Тільки тоді, коли ми підійшли до дідусевої хатини, я, глянувши на високу кручу, де світились яскраві вогні будинку відпочинку, згадав, що там уже, напевне, закінчили демонструвати кінокартину. І мені зовсім було не жалко, що я її пропустив. Адже я не який-небудь ледар, а справжній рибалка. І як рибалка, я повинен бути людиною поважною і розсудливою. Нічого бігати по сеансах та висиджуватися на старих черешнях. Тим більше, що отого самого «Містера Ікса», який сьогодні демонструвався, я вже не раз бачив. Отож — спати, спати!
РОЗЖАЛУВАНИЙ П'ЯТНИЦЯ
Правду сказав якось татусь: нічого в світі немає постійного. Воно й справді так. Зібрався ранком на море — треба було чайці бичків на обід наловити, бо кільку вона всю поїла врапці,— а назустріч Робінзон з П'ятницею. Тільки Робінзон уже зовсім не Робінзон. Без лисиці, без лука й стріл, навіть без рогатки, зате з чорною пов'язкою на очах. За ним ішов похнюплений П'ятниця, витирав кулаками сльози.
— Я ж навіть смолою голову вимастив…
— Дурень, то й вимастив.
Побачивши мене, Робінзон і П'ятниця перестали сперечатись.
— Ага, от добре, що я тебе зустрів, — сказав Робінзоп таким тоном, ніби він тільки й думав, як би зустрітися зі мною.
Я ждав, що ж він мені скаже.
— Будеш моїм двійником, — заявив Робінзон так, ніби був упевнений, що я затанцюю від радості, почувши ті слова.
— Яким двійником?
— Я вже не Робінзон. До біса Робінзонів, — стара то пісня. Я тепер містер Ікс. Бачиш, яка в мене маска?
Маска дійсно була ніби справжня. Через чорну шовкову смужку поблискували Робінзонові сірі очі, а з-під неї виднівся полуплений короткий ніс.
— Бути весь час у масці — доля моя така, — затягнув Робінзон. — Ти розумієш, я буду тренуватись, а потім попрошу маму взяти мене до справжнього цирку. Думаєш, не зможу? По канату ходитиму, на стільці сидітиму під куполом. І весь час у масці. А ти будеш моїм двійником. Ану підійди сюди, стань поруч. Ну, тож бачиш, ми однакові на зріст і схожі між собою. Отже, одержуй маску.
З тими словами містер Ікс дістав з кишені чорну смужку з прорізами для очей і в одну мить вдягнув мені на очі.
— Ану поглянь, П'ятнице, схожі ми?
П'ятниця заздрісно дивився спідлоба, колупався у носі і мовчав.
— Язика відкусив? — суворо прикрикнув Робінзон.
— Схожі…— зітхнув слухняно П'ятниця.
— Як дві краплі води?
— Як дві…
Містер Ікс був вдоволений.
— Ну ось і добре. Значить, так: коли я буду чимось зайнятий — замість мене з'являтимешся ти. Зрозумів?
П'ятниця жалібно скривився. Я рішуче зняв з очей маску.
— Не хочу двійником. І взагалі — ніколи мені гратися. Я тепер рибалка.
Містер Ікс від подиву роззявив рота.
— Як — рибалка? Але ж і я — теж. Коли хочеш, то підемо разом на море.
Тут озвався з надією в голосі П'ятниця:
— Славко, ну візьми мене в двійники. Я піду, куди тільки накажеш.
Містер Ікс, здавалось, не почув того прохання. Він умовляв мене.
— Це ж не обов'язково тобі весь час ходити в масці. Ходитимеш тільки тоді, коли я буду чимось зайнятий.
— Все одно не хочу, — уперто заявив я. З-під маски злобно блиснули містерові очі.
— Ну й добре! Подумаєш — кирпу гне. Іншого двійника знайдемо.
П'ятниця з надією заглядав містерові через щілинки.
— Ну візьми мене. Я весь час в масці ходитиму.
— Відчепись ти від мене! — визвіривсь містер Ікс. — Побув П'ятницею і досить. Йди оп смолу змий із пики. Теж мені красунь.
Містер Ікс, граючись чорною стрічкою запасної маски, пішов у селище. Розгублений П'ятниця мало не плакав. Мені стало жаль хлопчину.
З усього видно, що Павлик високо цінував дружбу, коли ладен був плакати від того, що її втратив.