— Ану його, того П'ятницю, — махнув рукою Павлик. — Я вже не дружу з Робінзоном. Він уже не Робінзон, а цей… скажи, Даньку, хто тепер Робінзон?
Коли ми з дідусем зібрались у море, Павлик і собі упросився до баркаса. Дідусь спочатку не хотів його брати, але Павлик так просив, дивився на дідуся такими благальними очима, що ал< мені стало жалко його. І я заступився за нього:
— Дідусю, Павлик хороший! Він дуже любить рибалити, і він увесь час сам один. Візьміть його, дідусю.
Дідусь посміхнувся, покрутив для чогось свої вуса.
— Бач, яка кругова порука. Ви що ж — подружилися, чи як? Ну, молодці. То правильно — треба відстоювати товариша, допомагати йому. А то ж який воно в біса друг, коли своєму ж товаришеві ніжку підставляє.
І от Павлик сидить поруч зі мною і розцвітає від щастя.
Примруженими очима він оглядає морську далину, не замовкає "і на хвилину.
— А в мене немає дідуся. І бабусі немає. Нікого немає. От коли б мені дідусь отакий, як у тебе.
— А в мене ще й другий дідусь є,— похвалився я. Павлик зітхнув.
Ми й незчулися, як до нас підлетів справжнісінький військовий катер. За рулем сидів молодий моряк, а поруч з ним — прикордонники в зелених кашкетах.
Я знав, що ми жили тепер з мамою на самому кордоні. І вже не раз бачив, як берегом то ввечері, то вранці проходили прикордонники з автоматами. Часто з ними був великий собака — дуже розумний і дресирований. Я кожного разу заздрив — от би мені такого песика!
На катері був не простий прикордонник, а офіцер. Я відразу по зірочках визначив — старший лейтенант. Чорнявий, засмаглий, він стояв серед катера, як струна, і не схитнувся ні разу. Поруч з цим — солдат-прикордонник.
Тільки коли катер підійшов зовсім близько до нашої моторки, старший лейтенант, подаючи через борт руку моєму дідусеві, привітався і запитав, посміхаючись:
— Як улов, Кузьмо Івановичу?
— Нічого, дякувати, товаришу Малимонов. Учора трохи впало і сьогодні думаємо дещо взяти. Ждемо, що скумбрія піде, — якось притишивши голос, ніби боявся, щоб його не почуло море, сказав таємниче дідусь.
— Та вже час і скумбрії з'явитись, — згодився старший лейтенант. — Закуримо?
— Спасибі, в мене свій, міцненький.
— А беріть-но наших, флотських.
— Хіба що задля інтересу.
До портсигара старшого лейтенанта потяглися руки рибалок. Він щедро обділив усіх. Катер і наш баркас вертілись на місці, спливали кудись за водою.
— А у вас же як? — допитливо зиркнув з-під важких брів дідусь на старшого лейтенанта.
Старший лейтенант глибоко затягнувся цигаркою, окинув примруженими очима обрій, сказав неквапливо:
— В нас, як завжди, Кузьмо Івановичу. Стоїмо на варті, пильнуємо.
— А, то так, — згодились рибалки. — Дивитись треба. Старший лейтенант трохи помовчав, подумав. Я відчув — ой, недаремно до нас під'їхав цей старший лейтенант. Недаремно він чогось хвилюється, хоч і не показує свого хвилювання. А що, коли вороги хочуть на берег наш виповзти?
І я аж пильніше глянув у море — а чи немає там нічого підозрілого? А старший лейтенант і справді сказав дідусеві:
— Приглядайтеся, Кузьмо Івановичу. Дідусь суворо зиркнув на старшого лейтенанта.
— Неспокійно?
— Особливого нічого, але чогось все крутяться поблизу. Одним словом, є підозра.
— Гаразд, товаришу Малимонов. Ми не дрімаємо. Старший лейтенант наказав щось мотористові, і військовий
катер враз здригнувся, запирхав мотором, збурунив позад себе воду. Дідусь відіпхнувся веслом від катера. Старший лейтенант взяв під козирок.
— Бажаю здоров'я! — гукнув.
— Будьте й ви здорові! — прокричав услід катерові мій
дідусь.
Катер швидко помчав у синє море, а ми з Павликом переглянулись. Павлик, мабуть, теж зрозумів, про що йшла мова.
— Чув? — запитав я стиха.
— Ти про порушників? — перепитав Павлик. Виявляється, він і справді не такий уже простак, цей Павло. — У нас не пройдуть! У пас їх одразу візьмуть за шкабрики.
Що воно означало, оте «візьмуть за шкабрики», я не знав, але здогадався, що то цілком слушне щодо порушників кордону.
— Он твій дідусь уже скількох шпигунів зловив, — підморгнув Павлик в бік мого діда. — Сам міністр йому подяку написав.
Я слухав усе те, роззявивши рота. Так ось який у мене дідусь! Я думав, він звичайний рибалка, а він у мене герой. А не признається.
І я прискіпався до дідуся:
— Дідусю, розкажіть!
— А що тобі розказати, онуче?
— Ну, як ви отих шпигунів упіймали?
— Шпигунів? — дивується дід.