Дідусь провів старшого лейтенанта за ворота. Мені не сиділося в хаті. Я вислизнув за двері, пірнув у халупку, переліз через загорожу та й подався — тільки смуга лягла — до хлопців.
Коли я підбіг до гурту, хлопці саме про щось сперечались. Тут були Коська і Павлик, містер Ікс у своїй масці, ще четверо чи п'ятеро хлопців з селища та Асик. Вони кепкували з Асика, а той стояв червоний як рак і дивився в землю.
— Хлопці! — сказав я задихаючись. — Хлопці, ви нічого не знаєте?
Видно, я був такий схвильований, що всі відразу забули про свою розмову та з тривогою втупились у мене.
— Та говори вже, що трапилось? — занепокоївся Коська.
В мене мало з язика не зірвалось те, що я чув на подвір'ї, але своєчасно прикрив рота. Згадав, як старший лейтенант попереджав дідуся. Значить, це не просто так — це військова таємниця. А що таке військова таємниця — я добре знаю.
Але разом з тим я повинен був розповісти хлопцям про небезпеку. Бо інакше як же ми могли допомогти прикордонникам? І я зважився:
— Всі тут піонери?
— Всі. Тільки Павлик ще не піонер.
Павлика я знав добре, від нього в мене таємниць не було. Але от щодо містера Ікса, то я сумнівався. Дуже вже він несерйозна людина — то Робінзон, то містер Ікс. А ким і чим він завтра буде?
— Таємницю всі зберігати вмієте? — запитав я.
— Вміємо. А що?
— А те! Вам зараз дух перехопить, коли я скажу щось. Хлопці оточили мене тісним колом.
— Говори!
— Без клятви не скажу. Поклястись всі повинні. Містер Ікс презирливо хмикнув.
— Теж мені вигадки! Подумаєш, ще клястися, таємниця якась.
— А коли тут йдеться про шпигунів? — запитав я.
— Про шпигунів?
У всіх очі раптом полізли на лоба. Навіть містер Ікс механічно зняв з очей пов'язку.
— А ти не бре?
— От чесне піонерське — правда.
І всі поклялися зберігати таємницю. Навіть Асик поклявся. Тільки тут же й поскаржився:
— Вам добре. Ви залишаєтесь.
І тоді я пошепки переказав про зустріч старшого лейтенанта з дідусем на морі і про сьогоднішню розмову.
— Нічого дивного, — сказав Славик і знову вдягнув свою маску. — На кордоні живемо. А шпигуни завжди лізуть через кордон.
— А їх треба не пропустити, — сказав Коська. Містер Ікс свиснув:
— Теж мені сказав. Ясне діло — не пропустять. Прикордонники не проґавлять.
— А ми повинні їм допомогти, — рішуче сказав Павлик. Всі задумались. Тільки Асик захникав:
— Вам добре, а мені треба їхати.
— Ну то й їдь собі,— розсердився Коська, — А ми повинні допомогти прикордонникам.
— Правильно! — згодились усі хлопчики.
— Потрібна їм ваша допомога! — закопилив губу містер Ікс.
— А тоді чому ж старший лейтенант дідуся просив? — запитав я.
Мене підтримали: коли б прикордонникам не потрібна була допомога — вони до рибалок би не зверталися.
— Думаєш, мало допомагають рибалки прикордонникам? — переконував Коська.
І ми вирішили — не спатимемо цієї ночі. Засядемо на кручі в потаємних місцях і дивитимемось у море. Хай тільки там з'явиться хтось чужий — одразу прикордонників покличемо.
На тому й порішили. Асик хникав:
— А я поїду. Ви шпигуна ловитимете, а я в поїзді спатиму.
— А щоб і ти знав, як ловлять шпигунів, ми зараз пограємося в порушників, — запропонував Коська.
Всім ця думка припала до вподоби. Хлопці тут, виявляється, вже не раз гралися в прикордонників і порушників кордону.
— Я — прикордонник! — першим заявив Павлик.
— І я!
— І я!
— А ти, Асик, будеш порушником. Зрозумів?
Асик не захотів бути порушником.
— Я — теж прикордонником! Не хочу порушником. На нього накинулись з докорами:
— Подумаєш, теж мені прикордонник! Хіба ж прикордонники бувають такі товсті? Тобі бути тільки шпигуном. Бачив, яких шпигунів у кіно показують?
Але це аж ніяк не переконало Асика.
— А я все одно не хочу бути шпигуном. Що ж з того, що я товстий? Це не я, а мама винна. Вона мене на море не пускає. Знай одне — лежи та лежи. А хто лежить — той завжди гладшає.
Тоді Павлик запропонував:
— То вже хай побуде прикордонником. Все одно йому сьогодні їхати. То хай хоч раз побуде.
Всі згодились. Хай побуде. А порушником хай буде Славик — він у масці, йому якраз і личить бути шпигуном. На подив, містер Ікс не став відмовлятись.
— Шпигуном, то й шпигуном. Але попереджаю, панове, важко вам буде мене затримати.
— Не хвастай. Не пропустимо.