Ось і дідусева недобудована хата, ось і драбина на горище. Нагору ми завжди вибираємось тихо, скрадливо. Мені цікаво застати чайку зненацька, підгледіти, а що вона там робить? Щабель за щаблем перебираю ногами і нарешті просовую голову на горище. Чую тільки, як позад мене посвистує носом Павлик.
На горищі виднота, тільки в кутках сутінки. Я шукаю очима свою чайку і ніде не знаходячу. Серце гупає тривожно — значить, її таки схопив ненажерливий котисько! Я вже збирався в одну мить вискочити на горище, та раптом мій погляд упав на купу старих сіток. Я мало не скрикнув від жаху. В сітках лежав хтось закутаний, тільки було видно руку з пістолетом. На пістолі грав сонячний зайчик, а дуло його було націлене прямо мені в голову. Я ледве встиг сховатися.
Я завмер на драбині, відчуваючи, що ось-ось випущу її з рук і шугону через Павлика додолу. На моєму чолі відразу ж з'явився холодний піт, а серце гупало часто — може, той незнайомець уже виплутався з сіток та й прямує до отвору? Штовхнувши ногою Павлика, показав йому очима вниз. В мене, мабуть, був такий збентежений вигляд, що Павлик насторожився, поповз униз.
Мов налякані кицьки, ми в одну мить злізли на землю.
«Що там?» — самими очима допитувався Павлик.
Я добре знав, що там і хто там. Не було ніякого сумніву, що на нашому горищі в старих сітках переховувався шпигун. Отой самий, якого ми з Павликом проспали вночі. Справді-бо, чи можна придумати щось краще, як забратись на чуже горище, замотатись в старі сітки, відпочити, діждатися ночі та й драпо-нути тихцем по східцях на гору? А там у степ, а там… Від того здогаду я затрусився, зацокотів зубами, не міг вимовити й слова. Ще виразніше відчув на собі важкий погляд пістоля і мало не скрикнув від жаху: таж він міг мене в одну мить застрелити. Мов та чайка з підбитим крилом, полетів би я донизу і вже більше ніколи б не звівся на ноги.
Але чому він не стріляв? Чому навіть не поворухнувся? Може, він спить? Трохи опам'ятавшись, я подав знак Павликові, щоб мовчав, а сам прислухався до горища. Павлик теж слухав, не моргаючи, стривожений і покірний. Згодом я вже здогадався, чому шпигун мовчав. Він, мабуть, вирішив, що я його не побачив, і не захотів себе виявляти. Ну, безперечно, так воно і є. А ось зараз, здається, почулось його сопіння. Це почув навіть Павлик і з острахом глянув на мене.
Тепер треба діяти, не можна гаяти жодної хвилини. Прихиливши Павликову голову, я притиснувся до його вуха губами, зашепотів:
— Там шпигун… З пістолетом. Біжи швидше до хлопців, скажи, хай мчать на заставу, до старшого лейтенанта.
Павлусь уже поривався бігти. Я його ще притримав:
— Та дідусеві скажи. Тільки тихо, без паніки.
Павлик кивнув головою, моргнув строгими очима, — не турбуйся, мовляв, усе зрозумів, усе зроблю, — і в одну мить вислизнув із новобудови.
Я не збирався нікуди втікати. Коли я вже викрив шпигуна, зроблю все, щоб його затримати. От тільки коли б мені татусів пістолет — я знав би, що робити. Я тихенько вибрався б на горище, спрямував би пістолет на того незнайомця в сітках — і руки вгору! Але в мене ніякої зброї не було, а ворог тримає «пістоля напоготові.
Оглянувшись, я почав діяти. В першу чергу я тихенько відхилив від отвору на горище драбину, потім опустив її на землю. Хай тепер посидить він у пастці, поки прибіжать прикордонники та схоплять тепленького. Коли вже я не можу його взяти сам, то зроблю все, щоб спіймали інші.
Потім я відшукав серед уламків каміння, цегли, старих дощок та різного сміття надійного дерев'яного кийка і взяв до рук. На всякий випадок. Хай тільки порушник сплигне додолу, я його відразу наверну києм по голові, оглушу і примушу здатись. Причаївшись біля стінки, я почав ждати. Час збігав повільно. Між іншим, я вам скажу — не проста річ ждати, що на тебе ось-ось зверху плигне ворог або, чого доброго, пульне із пістолета. Через вікно мені видно селище, через двері — море. На морі завмерли чорними цяточками десятки баркасів. То рибалки тягають з морського дна бичків та камбалу. В селищі спокійно, ніде жодної людини — сьогодні неділя, люди не поспішають виходити з домівок. А мені від того не легше. Мушу стояти на варті й тремтіти. Але все одно я не відступлю, не перелякаюсь. Хоч і тремчу весь, хоч і скимлить щось біля серця, але я не боюсь того, хто лежить на горищі. Я його все одно звідтіля не випущу.
3 горища почулось хропіння. В мене ще дужче закалатало серце. Але за хвилину я збагнув, що це на краще, коли порушник заснув. Хай собі спить, а тим часом надійдуть прикордонники, з'явиться дідусь. Я настільки осмілів, що навіть наблизився до вікна, глянув на дідусеве подвір'я і аж стріпнувся від радості, побачив дідуся, а з ним і всіх рибалок. Вони про щось радились, кожен тримав у руках палицю. Дідусь весь час поглядав на свою недобудовану хату і розпитував про щось Павлика. Потім вони рушили до мене. Йшли не купою, а розсипались у півколо, оточували хату з усіх боків. Згодом я помітив і Коську та наших хлоп'ят. Вони так само, тримаючи в руках каміння та палиці, скрадливо наближалися до мене.