Выбрать главу

Сподіваючись, що птахи підпустять мене і я зможу добре розглядіти їх, я гріб повільно й безшумно, опускаючи у воду весла так обережно, як кішка опускає лапу на землю, коли підкрадається до горобця.

Наблизившись до острівця на відстань коло двохсот ярдів, я знову підняв весла, обернувся й переконався, що чайки поводяться спокійно. Ці птахи досить полохливі; вони добре знайомі з мисливськими рушницями і одразу ж відлітають, як тільки підійти до них на рушничний постріл. У мене рушниці не було, і вони мене не боялися. Та хоч би вона и була в мене, я все одно не вмів стріляти. Можливо, чайки не підпустили б мене близько, якби я їхав з рушницею, бо в цьому відношенні вони нагадують ворон і здалеку чудово відрізняють рушницю від держака мотики. Блиск сталевого ствола вони знають надто добре.

Я довгенько розглядав птахів. І якби мені довелося закінчити свою подорож на цьому й повернутися До берега, я вважав би, що плив сюди не марно.

На брилах каміння купчилося два види чайок — великі й маленькі. Кольором вони теж трохи відрізнялися. У одних були чорні голови і сіруваті крила, а у других, більших, колір пір'я був білий. Усі чайки мали гарний і охайний вигляд. Здавалося, що ніколи жодна порошинка бруду не торкалася їх сніжно-білого пір'я, а яскраво-червоні лапки скидались на гілочки найчистішого корала.

Тепер я бачив, що робили чайки. Одні з них розшукували їжу — дрібну рибу, крабів, креветок, рачків, черепашок та інших морських істот, викинутих останнім припливом. Деякі, таких було більше, сидячи чистили пір'я, яким, здавалось, дуже пишалися. Однак, хоч усі вони мали задоволений і щасливий вигляд, але, як і всі інші живі істоти, не були позбавлені турбот і поганих звичок. На моїх очах сталося кілька сварок і бійок — я так і не зрозумів, через що. Проте найцікавіше було спостерігати за тими чайками, які літали над морем і ловили рибу. Побачивши у воді рибинку, чайка з височини близько сотні ярдів блискавкою падала вниз і майже безшумно зникала під водою, а через мить знову злітала вгору, тримаючи в дзьобі свою здобич. Найбільш захоплююче видовище, на мій погляд, — це рухи чайки, коли вона полює на рибу. Навіть політ шуліки не такий граціозний. Несподівані повороти, раптові затримки в повітрі, коли чайка націлюється на свою жертву, блискавичне падіння, мереживо піни над водою, миттєве зникнення цієї крилатої білої блискавки, поява її над блакитною поверхнею моря — усе це просто неможливо ні з чим порівняти. Ніякий винахід людини, в якому використовується повітря, вода або вогонь, не може дати такого чарівного ефекту.

Довго сидів я в своєму човнику і милувався птахами, а потім, задоволений тим, що плив не марно, вирішив до кінця виконати свій намір і висадитись на рифі.

Гарні птахи не звертали на мене особливої уваги майже доти, поки ніс ялика не торкнувся острівця. Вони, здавалося, знали, що я не збирався заподіяти їм ніякого лиха, і довіряли мені. Принаймні рушниці вони не боялись і, знявшись у повітря, літали над моєю головою так низько, що я міг, коли б захотів, збити якогось птаха веслом.

Одна з чайок, по-моєму найбільша з табуна, весь час сиділа на бочонку сигнального стовпа. Можливо, вона тільки здалась мені найбільшою, бо сиділа нерухомо, і я міг добре розглядіти її. Але я помітив, що всі чайки знялися з рифу тільки після того, як вона з пронизливим криком, схожим на команду, злетіла вгору. Цілком імовірно, що ця чайка була ватажком або вартовим. Таке самісіньке я часто помічав у ворон, коли вони грабували городи.

Відліт птахів чомусь засмутив мене. Навіть море ніби потемнішало. Проте це зрозуміло, бо з острівця зникло його біле покривало, і тепер я бачив тільки чорне каміння. Але, мабуть, зміну в моєму настрої викликало не лише це. Були й інші причини. Знявся легенький вітрець, сонце закрила хмарка, а поверхня моря, досі гладенька й блискуча, набрала сірого відтінку, і по ній побігли хвильки.

Острівець мав тепер похмурий і негостинний вигляд. Та оскільки я вирішив дослідити його і приплив до нього саме з цією метою, то наліг на весла, і незабаром ніс мого човника зашурхотів по камінню.

Я побачив маленьку затоку, яка цілком годилася для човника. Спрямувавши туди ялик, я висадився на риф і одразу ж рушив до стовпа, на який дивився стільки років здаля і з яким прагнув познайомитися ближче.

Розділ VII

ШУКАННЯ МОРСЬКОГО ЇЖАКА

Незабаром руки мої торкнулися стовпа, і я відчув таку гордість, наче відкрив Північний полюс. Мене страшенно здивували його розміри і те, як я помилявся, дивлячись на нього з берега. Звідти стовп здавався не товщим за держак від граблів або вил, а бочонок — не більшим за велику ріпу. Тому не дивно, що я був вражений, побачивши, що стовп утричі товщий за моє стегно, а бочонок більший за мене. Не бочонок, а справжня бочка місткістю в дев'ять галонів. Вона міцно трималась на стовпі. Верхній кінець стовпа входив у дірку в бочці, яка була пофарбована в білий колір; однак я знав це й раніше, тому що дуже часто бачив з берега, як вона виблискує проти сонця. Стовп був темний, можливо, колись навіть чорний, але з часом від сонця, вітру і хвиль, що в бурхливу погоду обдавали його бризками й піною, вицвів.