Це було страшне нещастя. Воно так вплинуло на мене, що я довгий час не міг опам'ятатись.
Я легко міг уявити собі, що буде далі. Продукти зникли, — отже, на мене чатувала голодна смерть. Сумніву не лишалось, — смерть неминуча. Жалюгідними крихтами, які залишили мені ці мерзотні грабіжники, не проживеш і тижня. А тоді?.. Що тоді? Голод, голодна смерть!
Виходу не було. Я це ясно розумів. На що ж мені сподіватись?
Якийсь час я відчував себе зовсім безпорадним — настільки, що не робив нічого, щоб захистити ящик від чергової навали пацюків. Я був перекопаний, що все одно мені не пережити цього нещастя, — я вмру з голоду. Навіщо ж тоді боротись проти долі? Яка різниця, вмерти зараз чи через тиждень? Жити, знаючи, що однаково тебе чекає неминуча смерть, — це ж нестерпна мука! Жахливіша за саму смерть. І до мене повернулись колишні думки про самогубство.
Але тільки на мить. Я згадав, що був уже в подібному становищі і якимсь дивом врятувався. Я ще не бачив виходу і не знав, як я можу врятуватись, але чомусь у мені зародилась віра, що має бути якийсь вихід, що, як і колись, доля змилується надо мною і вкаже шлях до порятунку. Надія знову освітила мені майбутнє. Надія безпідставна, але все-таки достатня, щоб запалити в мені нову енергію і врятувати від цілковитого відчаю. Присутність пацюків теж вимагала дій. Вони були тут, поруч, погрожуючи знову залізти в ящик і знищити останні крихти моєї їжі. Зараз я міг стримати своїх ворогів, тільки діючи найрішучіше.
Я побачив, що пацюки залізли в ящик зовсім не через той отвір, яким користувався я сам, бо він був закритий сувоєм сукна. Вони влазили з протилежного боку крізь ящик з тканиною, куди я сам допоміг їм забратися, відірвавши в ньому бокову дошку. Усе це трапилось недавно, — адже ж їм необхідно було прогризти товсту задню стінку, а на це пішло немало часу. Інакше вони вже давно пролізли б усередину і не залишили ані крихти їжі.
Безперечно, вони кілька разів намагались добратись у мою комірчину, саме заради ящика з галетами, бо це був найкоротший шлях до нього.
Дуже шкода, що я через свою байдужість не подбав про збереження своїх запасів. Власне, я думав про це, однак не здогадувався, що пацюки можуть пролізти в ящик з іншого боку.
Що ж? Тепер уже пізно шкодувати! Однак, підкоряючись інстинкту, який штовхає нас боротися за життя, до останньої можливості, я переніс рештки галет з ящика на поличку всередині комірчини. Потім забарикадувався знову, ліг і почав обмірковувати своє становище.
Розділ ХLIII
ШУКАЮ ЩЕ ОДНОГО ЯЩИКА З ГАЛЕТАМИ
Довго сушив я голову над цим новим лихом, однак нічого втішного не придумав. Я був у такому пригніченому настрої, що навіть не полічив галет, вірніше крихт, що лишились у мене. Купка була невеличка, і я приблизно прикинув, що, скоротивши раціон до мінімуму, можу ще протриматись днів десять, не більше. Отже, лишалося жити десять днів, у кращому разі — два тижні, а там неминуча смерть і, як я вже знав, — смерть повільна, в муках. Мені були відомі муки голоду, тому я жахався вдруге зазнати їх. Проте уникнути цього у мене не було ніякої надії, принаймні тієї хвилини. Я вважав себе приреченим.
Моє відкриття надовго позбавило мене здатності ясно мислити. Я був у відчаї, мозок ніби паралізувало. Думати я не міг, а коли й думав, то лише про страшну долю, що судилась мені.
Згодом я опам'ятався і до мене повернулась здатність міркувати. Поступово, хоч і дуже повільно, зароджувалась надія, але така невиразна і необгрунтована, що її слід було назвати тільки «проблиском надії». Мені спало на думку ось що: коли мені пощастило знайти один ящик з галетами, то чому б не пошукати другого? Якщо він не знайдеться поруч з першим, то, може, десь поблизу. Як я вже казав, вантажі в трюмі розміщують не за сортами товарів, а за об'ємом і формою тари, щоб вони займали в трюмі якнайменше місця. Що це саме так, я вже переконався, бо навколо мене були складені найрізноманітніші товари — галети, сукно, бренді і бочка з водою. І хоч поруч з порожнім ящиком з-під галет не було другого такого, але він міг стояти зовсім недалеко — можливо, з другого боку ящика з сукном або десь в іншому місці, куди я зможу дістатись.
Такі думки вселили в мене нову надію на порятунок, повернули втрачену енергію, і я почав обмірковувати, як шукати другого ящика з галетами.
План виник одразу. Треба скористатися ножем; іншої можливості я не бачив.
Прокласти собі шлях ножем крізь бочки, ящики та тюки, — ось яка ідея оволоділа мною. І чим більш я думав над нею, тим можливішою вона мені видавалась. Те, що нам здається важким або навіть неможливим за звичайних обставин, постає в іншому світлі для того, чиє життя в небезпеці і хто бачить у цьому єдиний порятунок. Найбільші труднощі і найважчі випробування здаються легкими, коли йдеться про життя чи смерть!