І хоч слухачі віддалилися від людей як тільки могли, люди все одно іноді вирушали у тяжку й небезпечну подорож до храму через померзлі й заселені тролями пустирища, швидкоплинні крижані річки, неприступні гори, негостинну тундру — і все це тільки заради того, щоби видертися на край долини вузькими сходами й відкрити серце таїні буття.
Ще, звісно, аби почути від ченців: «Не шуміть, хай би вам повилазило!»
Хропунець білою плямою спустився в долину з-поміж гірських вершин і приземлився посеред засніженого подвір’я, покрапленого різнокольоровими небесними вогнями, мовби відбитими від дискотечної дзеркальної кулі. Морт зіскочив на землю й побіг мовчазними коридорами, де вісімдесят восьмий настоятель лежав і помирав в оточенні відданих послідовників.
Храм трусило від Мортових кроків мозаїчною підлогою. Самі ченці завжди були взуті у вовняні галоші.
Морт добіг до смертного ложа й зупинився, спершись на косу, щоби відновити дихання.
Настоятель — маленький і голомозий чоловічок, на чиєму обличчі було більше зморшок, ніж у мішку чорносливу, — розплющив очі.
— Ти спізнився, — сказав він і помер.
Морт ковтнув, спробував дихнути, а тоді повільно описав криву косою над тілом настоятеля. І спромігся поцілити куди треба, бо настоятель сів на ложі, виходячи з мертвого тіла.
— Ні на хвильку раніше, — сказав він голосом, що був чутний тільки Мортові. — Я вже й занепокоїтися встиг.
— Все гаразд? — запитав Морт. — Бо я маю бігти.
Настоятель зіскочив з ложа й рушив до Морта між ряди скорботних послідовників.
— Не тікай, — сказав він, — я завжди чекаю на ці розмови. А що сталося з тим, який завжди приходив?
— Завжди приходив? — перепитав Морт збентежено.
— Високий такий. В чорному плащі. Поїсти не завжди встигає, судячи з вигляду, — сказав настоятель.
— Який завжди приходив? Ви про Смерть?
— Точно, про нього, — з ентузіазмом відповів настоятель.
У Морта відвисла щелепа.
— А ви часто вмираєте? — вичавив він із себе.
— Досить-таки. Досить часто. Та звісно, що коли звикнути до цього, це просто питання практики.
— Правда?
— Час іти, — сказав настоятель.
Мортові заціпило.
— Саме це я й намагався сказати, — процідив він.
— Ви мене просто підкиньте кудись у долину, — безтурботно запропонував настоятель. Він пройшов повз Морта й рушив надвір. Якусь мить Морт дивився в підлогу, а тоді побіг за ченцем — що, він знав, було принизливо й непрофесійно.
— Слухайте… — почав він.
— В того іншого був кінь Хропунець, пригадую, — чемно сказав настоятель. — Ви в нього замовлення перехопили?
— Замовлення? — Морт остаточно розгубився.
— Ну чи як це у вас зветься. Даруйте, хлопче, я не знаю, як у вас там усе це організовано.
— Морте, — відсторонено виправив Морт. — Гадаю, пане, вам варто поїхати зі мною. Коли ваша ласка, — додав він, як йому уявлялося, впевнено й твердо. Ченець розвернувся і приємно всміхнувся:
— Якби ж то. Може, колись так і станеться. А зараз, коли вам не важко, підкиньте мене до найближчого селища. Десь от зараз мене мають зачати.
— Зачати? Та ви ж щойно померли!
— Так, але, бачте, у мене, як би це сказати, сезонний абонемент, — пояснив настоятель.
До Морта доходило, але повільно.
— Он як, — сказав він. — Я про таке читав. Реінкарнація?
— Так, саме так. Уже п’ятдесят три відбув. Чи п’ятдесят чотири.
Хропунець підвів голову, коли вони наблизилися, і коротко заіржав на знак упізнання, коли настоятель почухав йому ніс. Морт сів у сідло й допоміг настоятелеві всістися позаду.
— Мабуть, це так цікаво, — сказав він, коли Хропунець рушив вгору схилом. На абсолютній шкалі ремарок така заслужила оцінку в мінус багатенько, та нічого ліпшого Мортові на думку не спало.
— Та ні, не дуже, — відповів настоятель. — Вам так здається, бо ви вважаєте, що я пам’ятаю всі свої життя, хоча це не так. Принаймні, доки живий.
— Про це я не подумав, — зізнався Морт.
— Уявіть тільки, до горщика привчатися п’ятдесят три рази.
— Нема про що й згадувати, — погодився Морт.
— Ваша правда. Коли б міг обирати, то не перероджувався би. Та варто лише мені звикнути до життя, як приходять із храму ті хлопці й шукають хлопчика, якого зачали протягом години після смерті настоятеля. Така бідна уява! Спиніться отут, будь ласка.