Він потицяв пальцем у розплющену масу, а тоді згадав про Келі.
— Божечки, пробачте, ну що я за один. Що ви про мене подумаєте? Ось. З’їжте анчоусика. Будь ласка.
— Ви мене слухали взагалі? — спитала Келі.
— А ви як, почуваєтеся невидимою? Ну, самі для себе?
— Звісно, ні. Просто розлючена. Тому хочу, аби ви мені поворожили.
— Ой, не знаю, чи взявся би, мені здається, у вас суто медичний випадок, і…
— Я заплачу вам.
— Це протизаконно, ви знаєте? Старий король цілком чітко заборонив ворожіння в Сто Латі. Не любив чарівників.
— Я можу заплатити дуже щедро!
— Пані Штовханець казала, що та нова дівчина буде ще гіршою, радше за все. Дуже пихата, казала вона. Не з тих, хто входитиме в становище представників витончених ремесел.
Келі всміхнулася. Придворні, які вже цю посмішку бачили, вмовили б Гостроріза забратися з дороги й перебратися кудись у безпечне місце, наприклад, на інший континент, та він сидів собі й вишукував у складках мантії налиплі крихти грибів.
— Гадаю, її навмисне обмовляють. Я би не здивувалася, коли б вона дозволила вам лишитися в місті.
— Ох, правда? — перепитав Гостроріз.
— Слухайте, мені на майбутньому ворожити не треба, тільки на теперішньому. Навіть вона тут не змогла б заперечити. Можу за вас слівце замовити, до речі, — запропонувала Келі великодушно.
Гостроріз повеселішав.
— Ой, то ви з нею знайомі?
— Так, але іноді здається, що не дуже близько.
Гостроріз зітхнув і запорпався в мотлоху на столі, переставляючи стоси засохлих брудних тарілок із муміфікованими рештками їжі. Зрештою видобув з-під завалів шкіряну течку, до якої прилип шмат сиру.
— Ну, що, — сказав він невпевнено, — ось карти каро. Квінтесенція стародавньої мудрості й такого іншого. А є ще чінь-дзілінь, із Серединних земель. Набір малий, але все що треба містить. На чайному листі не ворожу.
— Давайте оте чінь щось там.
— Гаразд, підкиньте ці сушені квіточки, й подивимось.
Келі підкинула. Вони обоє спостерігали, як ті опадають.
— Гм, — озвався зрештою Гостроріз. — Одна на каміні, одна в чашці з какао, одна вилетіла на вулицю, час засклити вікно, одна на столі й одна, ой, заждіть, дві за буфетом. Гадаю, пані Штовханець знайде решту.
— Ви ж не сказали, чи високо підкидати. Може, спробую ще раз?
— Ні-і-і, не варто.
Гостроріз погортав пожовклі сторінки книжки, до того підкладеної під ніжку стола.
— Здається, є закономірність. Так, ось вона, Октограма 8,887: Незаконність, Неприкаяна Гуска. Тепер звіряємо з оцим… Заждіть… Заждіть… Ось. Знайшов.
— І що там?
— «Без вертикальності, мудрий імператор кошенілі відвідує чайну церемонію; ввечері молюск мовчить серед мигдалевого цвіту».
— Ага? — терпляче сказала Келі. — Що це означає?
— Якщо ви не молюск, то нічого, мабуть. Боюся, були відчутні втрати при перекладі.
— Ви впевнені, що все правильно робите?
— Спробуймо карти, — сказав Гостроріз поспішно, розчепіривши карти віялом. — Оберіть карту. Будь-яку карту.
— Це Смерть.
— Он як. Гаразд. Звісно, карта Смерть не завжди означає саме смерть, — сказав Гостроріз дещо напружено.
— Хочете сказати, що вона не означає смерть за обставин, коли суб’єкт надто переймається, а ви боїтеся сказати правду, чи не так?
— Слухайте, просто оберіть іншу.
— На цій теж Смерть, — сказала Келі.
— Ви попередню назад поклали?
— Ні. Хочете, ще одну візьму?
— Це можна.
— І знову збіг!
— Смерть номер три?
— Так. Це колода для фокусів? — Келі намагалася зберігати спокій, але вже чула істеричні нотки у власному голосі.
Гостроріз нахмурився, обережно зібрав карти, перетасував їх і розклав на столі віялом. Зі Смертю була тільки одна.
— Ох мамо рідна, — пробурмотів він. — Боюся, все дуже серйозно. Можна вашу долоню?
Долоню він роздивлявся довго. Потім пішов до буфета, знайшов ювелірний окуляр, витер із нього кашу рукавом мантії й ще кілька хвилин роздивлявся долоню крізь нього. Потім відкинувся на спинку стільця, зняв окуляр і тупо дивився на Келі.
— Ви мертва, — сказав він.
Келі мовчала. Не знала, що тут сказати. «Я не мертва» — якось дуже по-простому, а «Чи це серйозно?» — надто грайливо.
— Я казав, що все дуже серйозно? — перепитав Гостроріз.
— Здається, так, — обережно сказала Келі, тримаючи тон наскільки можливо.